Номінативна та комунікативна природа українських паремій - Автореферат

Паремії як влучні лаконічні висловлення фольклорного походження давно потрапили в коло наукової уваги фольклористів, літературознавців, істориків, етнографів, лінгвістів та інших дослідників. Зокрема, вивчалося їхнє історико-культурне підґрунтя (В.Перетц, М.Сумцов); походження, еволюція форми і змісту (М.Пазяк); тематичне розмаїття (В.Даль, Г.Пермяков); особливості структури і семантики (В.Архангельський, Н.Барлі, А.Дандіс, А.Крікманн, Ю.Левін); типологія з огляду на національний та загальнолюдський ґрунт (К.Грігас, Е.Кокаре); особливості клішування, образності, поетичної структури (В.Анікін, С.Лазутін, Г.Пермяков, О.Саввіна) тощо. Стійкість, відтворюваність, цілісність значення зближують паремії з фразеологічними одиницями, тому ряд мовознавців (В.Архангельський, Я.Баран, В.Бондаренко, Л.Булаховський, С.Гаврін, О.Кунін, Ф.Медведєв, Л.Скрипник, М.Шанський та ін.) розглядають їх на фразеологічному рівні як стійкі фрази чи фразеологічні одиниці предикативного типу. Як мовні одиниці, паремії побудовані за граматичними моделями речень, хоч і є фразеологізованими, тобто мають постійний лексемний склад (з допустимою варіативністю), відтворюються з памяті як клішовані, а не спонтанно витворені зі слів та словоформ вислови. Такий аспект сприяє зясуванню того, як паремія, будучи знаком ситуації, повязується з нею, як у ній репрезентується та чи інша конситуація, тобто які семантичні перетворення відбуваються у компонентах сталого висловлення, як позначаються на мовленнєвій ситуації закладені в паремії етнокультурні та інші чинники тощо.Паремії нерідко називають народними афоризмами (див., напр., у Г.Пермякова), хоч між досліджуваними одиницями та афоризмами як такими є певні відмінності: 1. паремія як продукт колективної уснопоетичної творчості / літературне походження афоризму; Вищезазначені диференційні ознаки дають змогу вирізнити паремії з-поміж інших споріднених одиниць і визначити їх як лаконічні повчальні народні висловлення, оформлені за зразком синтаксично замкнених, семантично цілісних і відтворюваних речень поетичного характеру, що в узагальнено-образній формі виражають певні життєві закономірності, правила або істини. визначаємо відмінності паремій від синтаксичних речень, закладені у семантиці, формі та особливостях функціонування, зокрема: а) пареміям притаманна цілісність і стабільність значення (пор.: Глибока вода тихо пливе - “Розумний ніколи не чваниться”); значення звичайного висловлення випливає зі значень слів-компонентів, створюється волею мовця; б) паремії за формою є синтаксично замкненими одиницями, з постійним компонентним складом, тоді як вільносинтаксичні речення є відкритими структурами і допускають довільні трансформації; в) у паремійних одиницях, на відміну від вільних речень, порядок слів є сталим внаслідок константності структури; предикативність здебільшого нейтралізована через деактуалізацію граматичних відношень між компонентами, редукованою є синтаксична парадигма; пареміям властива комунікативна нерозчленованість; г) у функціональному плані паремії відрізняються від регулярних речень домінуванням експресивно-оцінної та номінативно-характеризувальної функцій, а також опосередкованою віднесеністю до денотата через генералізацію сигніфіката. Синонімічними вважаємо паремії, які виражають спільне (близьке або тотожне) значення, позначають одну типову ситуацію, можуть виконувати ту саму функціональну роль (тобто бути взаємозамінюваними), хоч і мають різну образну структуру, різняться семантичними характеристиками та стилістичним забарвленням. Наприклад, навколо інваріанта Гни дерево, поки молоде обєднуються такі варіанти: Гни дерево, доки гнеться; Гни деревину, доки молода (..., бо старої не зігнеш); Гни тоді дерево, як воно молоде; Дерево гнеться, доки молоде; Нагинай деревину, поки їй верх досягнеш; Нагинай деревце, бо дерева не зможеш та ін.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ