Інформаційна політика держави в контексті глобалізації - Автореферат

В умовах тотальної глобалізації шляхом глобальної інформатизації практично всіх сфер життєдіяльності цивілізації, проблеми трансформації таких феноменів і понять як інформація, інформаційне суспільство, глобалізація, інформаційна політика держави набувають загальносвітового значення. Відповідно, тотальний ріст значимості інформації в житті людства має потребу в переосмисленні її місця й ролі не тільки на побутовому рівні, але й у політиці, і в політичній науці. Тобто загальновизнане розуміння політології як гуманітарної науки відверто потребує ревізії яка повинна відбутися на рівні феноменологічного сприйняття інформації, тому що механістичне відношення до інформації не дозволяє обєктивно розглядати шляхи трансформації систем і технологій управління й, насамперед, політичних систем. Принципова значимість цієї проблеми визначається ще й тим, що сьогодні для дослідження природи і стану інформаційного суспільства як системи, яка складається з інформаційних процесів і технологій, суспільної свідомості, системи ЗМК застосовують інформаційний підхід. І наприкінці ХХ сторіччя починається процес осмислення інформації як самостійного системо-і структуроутворюючого феномена, коли всі фізичні обєкти складаються не тільки з матерії й енергії, але і з інформації, а інформація у сприйнятті дослідників починає ставати основою існування цивілізації.

Зміст дисертації представлено у авторських монографіях «Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку», «Філософія інформації» та «Інформаційний вимір національної безпеки в контексті процесів глобального розвитку» загальним обсягом 74,6 ум.-друк. арк., шести розділах колективних монографій, виданих в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституті світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, Національному інституті стратегічних досліджень при Президентові України, Кримської академії наук, Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського; 20 наукових статтях у виданнях, визнаних ВАК як профільні; авторським свідоцтві ПА № 1581; 20 публікаціях у збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій.

Структура та обсяг дисертації.

Текст дисертації містить вступ і чотири розділи, поділених на підрозділи та пункти, висновки, перелік з 334 використаних джерел та 2 додатки які виділені в окремий том. Загальний обсяг дисертації становить 401 сторінку друкованого тексту, додатки і перелік використаних джерел складають 43 сторінки.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано наукову і політичну актуальність теми та визначені завдання, обєкт й предмет дисертаційної роботи, методологія дослідження, розкривається її наукова новизна, теоретичне і практичне значення, дана загальна характеристика дослідження.

У першому розділі: «Теоретико-методологічні засади інформаційної політики держави» порушуються методологічні питання щодо фундаментальних засад і формування базису інформаційної політики держави.

Формування інформаційного суспільства викликало певне зміщення акцентів у визначенні пріоритетів інформаційної політики і, відповідно, нагальну потребу переосмислення суті, місця і ролі інформації у житті як окремої людини, так і цивілізації загалом. Але сьогодні не існує загальноприйнятого визначення інформації і, як наслідок - тлумачення і розуміння інформаційної політики має певні розбіжності. Відповідно до зазначеного, досліджено сутність інформації як самостійного системо- і структуроутворюючого феномена, на підставі чого сформульована ноосферна парадигма інформації, яка полягає в діалектичній єдності (невідємності) матеріальних коренів інформації й інформаційних коренів матерії. Відповідно, теоретичну модель інформації можна уявити як однобічну поверхню - петлю Мьобіуса. Згідно до виведеної парадигми інформації виявлено: - елементну базу інформаційного простору як системи, яка складається з інформаційних полів і потоків, комунікаторів і засобів комунікації, які утворюють відповідні види семіосфери;

- склад як системи інформаційного простору цивілізації, який складається з внутрішнього, середовищного і міжсередовищного інформаційних просторів;

- середовища як системи циркуляції інформації, яке складається з біологічної, соціальної і технічної підсистем;

- можливість інформаційних просторів вступати в комунікацію між собою при наявності протоколу інформаційного обміну й мови, яка є зрозумілою субєктам комунікації, а правила комунікації визначаються інформаційною політикою комунікаторів;

- системотвірний характер інформаційного простору в житті цивілізації, тому що саме інформаційний простір визначає стан політичної, економічної й соціальної складових існування держави. Відповідно, інформаційна політика країни має два взаємоневідємних виміри: техніко-технологічний, який є повязаним із впровадженням інформаційних технологій, й гуманітарний, який є повязаним із наслідками впливу на психіку індивіда й суспільної свідомості впровадження інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності людства;

- організаційну структуру і функції інформаційного простору на підставі ноосферної парадигми інформації.

Сьогодні за ступенем впливу на індивідуальну й суспільну свідомість одним із значимих джерел є міжсередовищний інформаційний простір. Природно, що закономірності інформаційного впливу, які властиві засобам масової комунікації, властиві й міжсередовищному інформаційному простору, який репродукуючи повідомлення текстів і образів у віртуальному вигляді, радикально трансформує генетично закладену в комунікатор фундаментальну інформаційну матрицю - систему знаків індивіда. За аналогією з поняттям «біосфера» В. Вернадського, поняття «семіосфера» увів Ю. Лотман, яка: «являє собою умови існування й роботи мов, … передує їм і постійно взаємодіє з ними. … мова є функція, згусток семіотичного простору, і границі між мовами, які є чіткими в граматичному самоописі мови, у семіотичній реальності представляються розмитими і повними перехідних форм. Поза семіосферою немає ні комунікацій, ні мови». Відповідно, для проведення досліджень інформаційного впливу необхідно ввести нові елементи інформаційного простору: індисеміосфера, мінісеміосфера, семіосфера, де: - індисеміосфера - система знаків індивіда;

- мінісеміосфера - система знаків соціуму;

- семіосфера - система знаків цивілізації.

Із запропонованої структури випливає, що індисеміосфери утворюють мінісеміосферу конкретного соціуму, а мінісеміосфери соціумів цивілізації - семіосферу цивілізації. Семіосфера представляє структурно-функціональну конструкцію ноосфери, у базових вузлах якої розташовані мінісеміосфери, які є елементною базою цивілізації як системи, відповідно, структурно-функціональна конструкція мінісеміосфери у власних вузлах містить індисеміосфери мінісеміосфери.

Виявлена природа інформації, елементна база та її структурно-функціональні характеристики і складають теоретико-методологічні основи інформаційної політики держави як системи.

У другому розділі: «Системологія у формуванні політичної системи та її ідеології» проаналізовані традиційні уявлення теорії систем і зроблено спробу адаптувати базові положення теорії систем до виявлених теоретико-методологічних основ інформаційної політики держави.

Визначено, що класичний системний підхід на підґрунті теорії систем Л. фон Берталанфі, теорії інформації К. Шенона і класифікації систем за шкалою К. Боулдінга сьогодні не в повній мірі відповідає вимогам визначення формату і методів оцінки критеріїв і дослідження проблем інформаційної політики держави. Відповідно, на підставі ноосферної парадигми інформації зроблено спробу узагальнити положення теорії інформації і теорії систем. Згідно з визначенням системи на підставі ноосферної парадигми інформації показано і доказано, що всі існуючи системи, включаючи штучні, є системами відкритими, тому дослідження будь якої системи як закритої є некоректно поставленим завданням, що вносить певне перекручування в обєктивність і достовірність оцінки систем. На цій підставі в дослідженні започатковано принципово новий - інформаційний підхід до визначення формату та інструментарію оцінки і прогностичної трансформації стану держави як інформаційної системи.

Традиційна парадигма управління має походження від поняття управляючого сигналу, контролю результату управління і його корекції за рахунок зміни передаточних характеристик системи управління із зворотним звязком. Історично ця парадигма управління походить від математичних підходів і апаратів, повязаних з с теорією сигналів. Однак для системно-складних обєктів збереження цієї парадигми автоматично зводить ситуацію до рівня кібернетичної моделі, що тягне за собою суттєві перекручування управління на контекстно-залежних мовах.

Системний підхід на підставі ноосферної парадигми інформації вказує на існування принципово іншої парадигми управління, яка має постання від поняття управління за рахунок аналізу семантики зміни відношення між даними і виробу цих змін в процедурі погодження структури обєкту і субєкту. Однак фундаментальна відмінність зазначених парадигм полягає не стільки в способах виробу кінцевого сигналу, скільки в замкнутості першої і системній відкритості другої, тобто існує реальна потреба створення теорії відкритих систем.

Вихідними точками кристалізації теорії відкритих систем стали концептуальні ідеї вчення про ноосферу В. Вернадського і теорії конвергенції Дж. Гелбрейта, а як базова модель - модель політичної системи за Д. Істоном. Враховуючи тотальність процесу інформатизації цивілізації, дано таке визначення відкритим системам: відкриті системи - це сукупність суспільств, що формують цивілізацію, і суспільної свідомості кожного із суспільств, незважаючи на їхні національні, етнічні, релігійні, політико-економічні й правові розбіжності й протиріччя, що співіснують в міжсередовищному інформаційному просторі як система сполучених посудин, зєднаних за допомогою інформаційних телекомунікацій.

Для розуміння даного визначення наводиться аналог - парадокс Паскаля - ефект сполучених посудин, коли в кожну зі сполучених посудин поміщені «системи, занурені в середовище». Кожна така система являє собою самостійну країну, а усе, що оточує середовище, - кількість середовищ визначається кількістю країн світу, утворює міжсередовищний простір. Таким чином, якщо в моделі Д. Істона існують і функціонують два типи інформаційних потоків: - усередині політичної системи - внутрішній інформаційний потік;

- поза політичною системою - інформаційний потік, виходом якого є вхід політичної системи, а входом - вихід політичної системи - середовищний інформаційний потік, - то в теорії відкритих систем уводиться третій тип інформаційного потоку - міжсередовищний інформаційний потік. При цьому доцільно говорити не стільки про потік, скільки про простір, що утворюється величезною - у форматі біосфери - кількістю джерел, трансляторів і ретрансляторів інформації - міжсередовищний інформаційний простір.

Ключовим параметром, який характеризує політичні і, як наслідок, керовані ними системи, у теорії відкритих систем є ступінь відкритості системи - здатність тієї чи іншої політичної системи не тільки генерувати і поставляти власну інформацію, але і сприймати і аналізувати при прийнятті рішень дані, що надходять ззовні. Зіставивши всі три типи інформаційних потоків, приходимо до такого визначення: ступінь відкритості політичної системи G визначається відношенням обсягу інформації, що виходить із системи, до суми обсягів інформації, яка надійшла у систему і інформації, що генерована самою системою, помноженим на сто відсотків.

Таким чином, з позиції теорії відкритих систем на сучасному етапі розвитку цивілізації є сенс за ступенем відкритості системи звести всі типи держав до трьох: демократичного, перехідного і недемократичного. Повертаючись до вчень древніх, треба зазначити, що типологія форм правління яка була запропонована Цицероном і розвинута Макіавеллі про три форми правління і циклічності розвитку державних форм правління, органічно вписується в теорію відкритих систем.

Відповідно, інформаційна політика держав різних типів - різного ступеню відкритості або інформаційної прозорості і, відповідно, уразливості, маючи принципово однакове підґрунтя, має відповідні відмінності.

У третьому розділі: «Глобалізація як ключовий чинник формування інформаційної політики держави» зазначено, що комплексне дослідження інформаційної політики країни без урахування ключового виклику сучасності - глобалізації - практично не є можливим. Тобто існує проблема не тільки визначення терміну «глобалізація», але й виявлення її місця і ролі в існуванні і управлінні національною державою.

На початку ХХ сторіччя В. Вернадський писав: «...цілком правильно було б з геохімічної точки зору відокремити людство від іншої живої істоти, тому що зі створенням культурного людства в геохімічні явища ввійшов зовсім новий діючий фактор... Перша його риса... полягає в постійно зростаючому темпі його значення і швидкість цього процесу є цілком винятковою в земній історії». Звідси витікає, що для визначення терміну «глобалізація», необхідно виявити зміст терміну «цивілізація».

Якщо А. Нічіфоро вважає, що «цивілізація - це сукупність способів буття й способів діяльності групи людей», М. Краузе вважає, що «цивілізація визначається сукупністю ідей і політичних інститутів», У. Адамс, що «цивілізацію створює рівень розвитку суспільства, для якого характерні наявність розвинутих технологій, ... торгівля на далекі відстані, централізоване управління економікою, ... державна форма правління», то, розглядаючи цивілізацію як інформаційну систему, Д. Робертсон зробив висновок, що: «Цивілізація - це інформація». Саме з цього періоду інформація починає сприйматися системами управління країн розвинених демократій як сировина знань, а дослідники - говорити про формування інформаційного суспільства, як, наприклад, І. Масуда: «Інформатизація спричинить суспільні зміни такого масштабу, які викличуть трансформацію сучасної системи в новий тип людського суспільства - інформаційне суспільство». Розглядаючи цивілізацію як інформаційну систему, дано наступне визначення глобалізації: глобалізація - це процес континуально-безперервної трансформації міжсередовищного інформаційного простору, де переміщується інформація, стимулюючи розвиток нових форм і технологій систем управління. Тобто державна політика - це діяльність системи управління з виявлення законів природи і у відповідності до них вироблення й реалізація законів права, відповідно, підвалинами існування будь якої країни є саме система інформаційної політики держави.

З цих позицій досліджено всесвітню систему спостереження і контролю інформаційних потоків Echelon. Дійшовши розуміння інформаційної сутності існування всесвіту, у 1947 році компетентними органами США й Великобританії був розроблений проект Echelon - надсекретна програма Quadripartite для сканування і аналізу всіх інформаційних потоків цивілізації. Розуміючи неминучість несанкціонованого сканування даних, наприклад, міністерство оборони ФРН почало кампанію боротьби з американським програмним забезпеченням. За даними німецьких спецслужб, АНБ США у своїй діяльності використовує й спеціальні команди програми Microsoft. У такий спосіб американці можуть зчитувати довільні дані з компютерів, на яких встановлено програми Microsoft. Для захисту Міністерство оборони ФРН замінює американські інформаційні продукти німецькими і відмовилось від закупівлі компютерних систем виробництва США.

Вочевидь що функціонування Echelon торкається й України: відповідно до Конституції, всі громадяни України мають право на таємницю листування, телефонних переговорів, е-повідомлень. Діяльність системи Echelon порушує конституційні права й свободи людини й громадянина, зачіпає інтереси громадських організацій й держави і є загрозою національній безпеці держави.

З урахуванням вкрай низького рівня розвитку національної інформаційної інфраструктури й використання імпортного компютерного обладнання й програм, більш ніж проблематичним є надання е-підписам юридичної сили: контроль системою Echelon інформаційних потоків, у яких будуть представлені підписи державних чиновників, являє собою неминущу загрозу національній безпеці України, як незалежної держави. Крім того, як вважають О. Володін і Г. Широков: «Дії США на рубежі тисячоріч випробували процес глобалізації й всю систему міжнародних договорів як політико-правовий каркас інтернаціоналізації», і що вкрай значимо для цивілізації - у скрутному положенні виявився процес нерозповсюдження ядерної зброї. А бойові дії США протягом 1991-2006 років змусили звернути увагу на кризу системи управління на Заході. І, як зазначив К. Гастейгер: «Питання про те, хто буде контролювати в настільки недосконалому світі самозваного суддю в області моралі й гуманності - якщо це не може зробити ООН через її власний стан, що найчастіше можна охарактеризувати як параліч (волі?) - варто залишити відкритим».

Відповідно, неконтрольована поява принципово нових інформаційних просторів і середовищ циркуляції інформації в контексті глобалізації, поставила питання керованості інформаційними процесами - фактично проблему інформаційної безпеки держави - у главу всієї як внутрішньої, так і зовнішньої політики не тільки світових лідерів, але й довільної держави. Таке положення вимагає сприйняття і відповідної континуально-динамічної трансформації системи інформаційної політики держави.

У четвертому розділі: «Інформаційна політика держави як система» проаналізовано інформаційну політику держави як систему в контексті глобалізації і запропоновано теоретичну й прикладну моделі системи інформаційної політики держави.

Застосування методологічного апарату системології дозволило виявити елементну базу інформаційної політики держави як самостійної системи, коли субєкт політичної комунікації орієнтований на певний тип діяльності, є повязаним із процесом обробки знань, що є умовою комунікації субєктів політичної дії. В цьому контексті управління визначається не кількістю розповсюджуваних знань, а безупинно триваючою комунікацією між субєктами інформаційного процесу, що й становить суть інформаційної політики.

Сприйняття комунікації як процесу утворення змістів, було введено в науковий оборот в 1970-і роки під впливом досліджень Ю. Хабермаса, який розглядав простір комунікації як ключовий політичний фактор сучасного світоустрію. Відповідно, при формуванні інформаційної політики держави необхідно враховувати факт наявності або відсутності комунікації, яка спирається на принцип інтерактивності, де повідомлення виступає як форма, яка каталізує розмаїтість контенту, визначаючи креатив повідомлення, тобто комунікацію варто розглядати як одну з базових умов формування системи інформаційної політики.

Тотальне впровадження телекомунікаційних технологій привело до того, що, завдяки мережній організації інформаційної інфраструктури, практично всі субєкти політичної комунікації отримали рівні можливості, і, як наслідок, вертикаль управління стала зміщуватися в горизонтальну площину. Такий формат масової комунікації призвів до того, що індивід, здатний виробляти знання, може робити більш значимий вплив, ніж держава. Коли навіть формат існування цивілізації - біосфера має досить розмиті границі, природно, що національні інформаційні простори не мають географічних і, як наслідок, обумовлених нормативно-правовими актами й договорами, границь. Отже, форматом інформаційної політики є інтерактивна форма комунікації, яку можна інтерпретувати як виробництво й відтворення знання. Відповідно, базовими параметрами інформаційних технологій, незалежно від сфери застосування, є: - процедурність - набір систематично повторюваних операцій;

- відтворюваність - багаторазове застосування технології з тими ж результатами.

При цьому коли мова йде про технологію пошуку, обробки й використання даних, ці універсальні ознаки мають специфічний контент й, як наслідок, аналіз застосування інформаційних технологій і масової комунікації дозволяє виявити характер політичних інтересів, коли субєкту інформаційного процесу практично неможливо приховати свої цілі.

З метою трансформації згідно до викликів сучасності, розглянуто досвід країн розвинених демократій і зроблено аналіз сучасного стану вітчизняної системи інформаційної політики. Проаналізовано чинники і джерела загроз інформаційній безпеці відповідно до яких виявлено пріоритети інформаційної політики держави.

Досвід країн розвинених демократій представляє значний науковий і практичний інтереси з погляду аналізу тенденцій у державній техніко-технологічній і гуманітарній (кадровій) політиці. З цього приводу проаналізовано: 1. Систему управління безпекою національних інформаційних ресурсів США;

2. Критерії інформаційної безпеки США, Євросоюзу й України;

3. Політику інформатизації США, Євросоюзу й західних Програм сприяння інформатизації закордонних держав;

4. Національний інформаційний простір України;

5. Проблеми інформаційної безпеки національних інтересів України.

Відповідно до результатів дослідження показано, що сітковоцентрична парадигма інформаційної безпеки як модель постановки й вирішення проблеми, випливає з підвищених вимог до живучості інформаційних систем. Виявлено концептуальну модель ешелонованої багатошарової системи інформаційної безпеки і показано, що така структура системи безпеки як техніко-технологічних, так і гуманітарних систем підтверджує тезу про застосування для створення і управління державною системою інформаційної політики технології інформаційних матриць.

На засадах напрацьованих методологічних основ і категоріального апарату, розроблені і запропоновані: - теоретична модель системи інформаційної політики держави, в основу якої покладено інформаційний підхід із застосуванням інформаційних матриць. Сприйняття світу крізь призму ноосферної парадигми інформації - тобто як інформаційного середовища, дозволило визначити підґрунтя й розробити метод й технологію моделювання, створення, корекції й динамічного аналізу стану системи інформаційної політики держави;

- прикладна модель системи інформаційної політики держави, в основу якої покладені теоретична модель системи інформаційної політики держави й наявні в Україні матеріально-нематеріальні ресурси Національного космічного агентства України. Сформована й розрахована елементна база, визначені структура й функції, сформульовані цілі й завдання з метою реалізації прикладної моделі.

Висновки

На межі II і III тисячоліть в процесі розвитку цивілізації відбулися радикальні трансформації, які протягом наступного часу визначатимуть ключові напрями розвитку людства. Внаслідок наростання глобалізації формується і принципово новий формат світопорядку, коли головні напрями розвитку країн повязані з формуванням загальноцивілізаційного інформаційного простору - простору інформаційної уразливості і національної безпеки всіх країн світу. Аналіз змісту сучасних загроз будь якій державі показує, що як технології зовнішнього й/або внутрішнього впливу, так і технології забезпечення національних інтересів по своїй сутті мають інформаційний характер, відповідно, на перший план виходить інформаційна політика. Комплексне дослідження охопило кілька напрямків засад, формування й функціонування інформаційної політики держави в контексті глобалізації, що дало можливість досягти поставленої мети й за результатами дослідження зробити наступні висновки: 1. Формуючи і аналізуючи інформаційну політику держави необхідно спиратися на основу існування всесвіту і його підсистеми - цивілізації, якою є діалектична єдність матеріальних коренів інформації й інформаційних коренів матерії. Відповідно, фундаментальною засадою дослідження будь яких систем є невідємність інформації від її носія і, як наслідок, всі процеси, які відбуваються в природі, необхідно визнати за самою суттю - процесами інформаційними;

2. Індивіда й довільні соціуми, які утворюють цивілізацію, обґрунтовано розглядати як інформаційну на основі ноосферної парадигми інформації систему;

3. Аналіз властивостей інформації й видів інформаційних ресурсів показує, що ту саму інформацію залежно від поставлених субєктом цілей необхідно розглядати з урахуванням причинно-наслідкових форм і видів проявів, тобто всі інформаційні ресурси обґрунтовано звести до двох основних видів: техніко-технологічного й гуманітарного;

4. Інформаційний простір цивілізації є самоорганізованою системою, яка заснована на взаємодії інформаційних потоків і інформаційних полів трьох типів інформаційних просторів - внутрішнього, середовищного й міжсередовищного та трьох середовищ циркуляції інформації - біологічного, соціального й технічного. Структурними елементами інформаційного простору є інформаційні системи, інформаційні поля, інформаційні потоки, комунікатори, засоби комунікації й відповідні види семіосфери;

5. В системі суспільних відносин масова комунікація є основою взаємодії й елементом процесу державного управління, яке реалізується системою державної політики;

6. Аналіз інформаційної політики держави необхідно проводити крізь призму стану національного інформаційного простору. Значимість в інформаційному просторі для інформаційної політики мають ті обєкти й процеси, вплив на які методами інформаційної політики дозволяє впливати як на особу, яка приймає рішення, так і на суспільство в цілому;

7. Рівень розвитку національного інформаційного простору впливає на всі сфери життєдіяльності індивіда, суспільства й цивілізації, що значно ускладнює процес формування й реалізації інформаційної політики держави, тому що необхідно формалізувати поведінку динамічної системи і її елементної бази, котра як і інформаційний простір існує тільки в динаміці;

8. Дослідження довільних процесів, як процесів по суті своєї інформаційних, необхідно проводити на підставі теорії систем, адаптованої до вимог ноосферної парадигми інформації. Ноосферна парадигма інформації дає всі підстави стверджувати, що всі існуючі системи є системами відкритими - тобто системами, які схильні до зовнішнього інформаційного впливу, тому при дослідженні довільних систем і, насамперед систем управління соціально-політичними процесами, цей фактор необхідно враховувати обовязково;

9. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку дозволяє: Максимально обєктивно враховувати реалії й визначати шляхи й технології розвитку націй і, як наслідок, цивілізації, шляхом моделювання ситуації від національного до глобального рівнів;

Мінімізувати помилки, шляхом відповідної кореляції інформаційної політики держави;

10. Політична ідеологія - це квазіантропологія влади;

11. Розробка, створення й реалізація системи інформаційної політики держави повинна органічно враховувати як техніко-технологічний так і гуманітарний виміри життєдіяльності цивілізації;

12. Глобалізація - це історичний процес, який бере свій початок в період трансформації homo sapiens у культурну спільноту - фактично з появою в живій природі свідомості й, як наслідок, формуванням нової форми - віртуальної природи. Становлення цивілізації корелює з технологічними революціями, які безпосередньо повязані з обсягом знань - інформаційною ємністю цивілізації;

13. Сприйняття природного процесу глобалізації крізь призму американізації світової політики й економіки - суть необєктивний підхід до історичного процесу. Ще ніколи в історії цивілізації не існувало ситуації настільки глибокоешелонованої взаємозалежності держав з різним рівнем розвитку. Відповідно, колапс одного з елементів такої системи не є підставою стверджувати про колапс самої системи;

14. Форсоване впровадження національних програм інформатизації є стратегічним державним завданням, викликаним тим, що наявність інформаційної інфраструктури дозволить добувати нові знання, у тому числі створеними й оплаченими іншими;

15. Неконтрольована поява принципово нових інформаційних просторів і середовищ циркуляції інформації поставило питання керованості інформаційними процесами - фактично проблему інформаційної безпеки держави - у главу всієї як внутрішньої, так і зовнішньої політики не тільки світових лідерів, але й довільної держави;

16. Світовий лідер сьогодення може впоратися з покладеними самим на себе обовязками, тільки порушуючи існуючі міжнародні акти й договори. Положення, у яке намагається ввергнути цивілізацію політична система США, можна визнати як політичний цугцванг світового гегемона;

17. Неурядові мережні структури сьогодні не тільки формують соціальний прошарок невітчизняних за духом професіоналів, але й сприяють їхньому просуванню по вертикалі системи управління, а наявність у такої структури власних ЗМК, на виклики яких держава чи не зобовязана привселюдно реагувати, тільки підкреслює роль неурядових організацій у системі національної безпеки держави;

18. Глобальна інформатизація - масове впровадження не тільки в системи управління, але й у побут компютерних технологій - призвела до зсуву полів сполучення інтересів як окремих індивідів, так і груп індивідів у віртуальний простір. Віртуальний простір практично нівелює вплив нормативно-правової бази - конституції довільної держави на власний соціум і, таким чином, руйнує просторово-часову оболонку правового простору держави як такої. Це, у свою чергу, приводить до порушення керованості процесами трансформації політичних, економічних і соціальних інтересів;

19. Лідерство США в області високих технологій не тільки не дає підстави покладатися на світового лідера, але й змушує інших учасників світового політичного процесу задуматися над власними місцем і роллю в контексті глобалізації й, як наслідок, над потенційними наслідками, які будуть викликані тотальною інформатизацією;

20. Практика всіх років незалежності України свідчить про те, що національний інформаційний простір є полем інформаційних воєн прозахідного й просхідного інтересів. Нівелювання цих факторів покликана здійснити національна система інформаційної політики, що викликає нагальну потребу вдосконалювання системи узгодження рішень і дій тріади парламент - президент - уряд з питань: Виконання конституційних повноважень з формування й реалізації інформаційної політики держави й розробки «Доктрини інформаційної безпеки України», яка б включала техніко-технологічну й гуманітарну складові;

Удосконалювання структури системи й правових основ функціонування системи інформаційної політики держави;

21. Визначаючи духовно-ідеологічний зміст інформаційної політики України з метою формування єдиної української політичної нації, необхідно враховувати проблему сполучення ментальності громадян східних і західних регіонів, яка загострена: Контентом східного й західного сегментів національного інформаційного простору;

Поведінкою політичних еліт цих регіонів, яка особливо проявляється під час виборчих кампаній;

Нездатністю органів державної влади захистити національний інформаційний простір;

22. Незбалансованість інформаційної політики держави сприяє регіональній поляризації країни;

23. Сітковоцентрична парадигма інформаційної політики держави випливає із природних вимог до живучості інформаційних систем, які характеризуються високим ступенем розподілу ресурсів і практично повною відсутністю централізованого управління, коли: Механізми забезпечення національних інтересів по своїй сутності носять інформаційний характер;

Світовий гегемон використовує цю природну можливість в особистих цілях, відповідно, менш розвинені держави повинні або миритися із таким положенням, або вживати відповідних заходів;

Інформаційні матриці ментальності - соціальної семіосфери конкретного соціуму цивілізації - донорів і акцепторів не повністю відповідають один одному, що вносить додатковий коефіцієнт перекручування в інформаційний образ середовища соціуму;

Ключовим викликом сучасності й, насамперед, в області міжнародної політики, безпосередньо повязаним із процесом глобалізації, є зміна ролі елементарної інформаційної матриці міждержавних відносин - національної держави;

Наукові й прикладні розробки в сфері державних систем захисту від інформаційної уразливості як окремого індивіда, так і всієї націй, з огляду на досвід закордонних дослідників, повинні базуватися винятково на розробках вітчизняних фахівців;

24. Для вирішення завдань системи інформаційної політики в умовах неминучої участі України в інформаційних війнах, розроблені: Методологічні основи й категоріальний апарат використання яких може стати основою комплексного обґрунтування і створення ефективної системи інформаційної політики держави;

Теоретична модель системи інформаційної політики держави;

Прикладна модель - органічне системне поєднанням теоретичної моделі системи інформаційної політики держави й наявної інфраструктури Національного космічного агентства України. Сформульовані цілі й завдання реалізації моделі у відповідності до яких сформована й розрахована елементна база, визначені структура й функції моделі.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Старіш О.Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку. - Сімферополь: Універсум, 2003, С. 240. (25,2 д. а.)

2. Стариш А.Г. Философия информации. - Симферополь: Таврия, 2004, С. 376. (23,7 д. а.)

3. Стариш А.Г. Информационное измерение национальной безопасности в контексте процессов глобального развития. - Симферополь: Таврия, 2005, С. 436. (25,7 д. а.)

4. Старіш О.Г. Особливості політичного процесу в Україні як державі перехідного типу (Нація як інформаційне середовище). Монографія: Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченко. - К.: НІСД, 2003, С. 529-544.

5. Стариш А.Г. Ноосферная парадигма информации. Монография: Регіональні проекції державної політики, в 2-х т., т. 1 // Цикуренко С. Г. та ін. - Сімферополь: Таврія, 2003, С. 79-109.

6. Стариш А.Г. Информационная безопасность государства. Монографія: Регіональні проекції державної політики, в 2-х т., т. 2 // Цикуренко С.Г. та ін. - Сімферополь: Таврія, 2003, С. 90-111.

7. Стариш А.Г. Особенности политического процесса в государствах переходного типа на примере посткоммунистических стран. Монографія: Аналітика, експертиза, прогнозування // Макаренко Є.А, Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. - К.: Наша культура і наука, 2003, С. 317-328.

8. Стариш А.Г. Информационные матрицы как элементная база ноосферы. Монографія: Регіональні проекції державної політики. В 2-х т., т. 2 // Цикуренко С.Г. та ін. - Сімферополь: Таврія, 2003, С. 66-89.

9. Стариш А.Г. Коммуникационный потенциал Крыма // Монография: Труды Крымской академии наук // Тарасенко В. С. и др. - Симферополь: Таврия, 2004, С. 80-104.

10. Стариш А.Г. Философские аспекты теории открытых систем // Ученые записки ТНУ Т. 14 (53), № 1.- Симферополь, 2001, С. 76-84.

11. Старіш О.Г. Визначення і базис теорії відкритих систем // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 33.- Част. І.- К.: ІМВ, 2002, С. 64-69.

12. Старіш О.Г. Структурна схема теорії відкритих систем // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 34.- Част. І.- К.: ІМВ, 2002, С. 79-82.

13. Старіш О.Г. Україна і кримський регіон: місце і роль в Чорноморському економічному суспільстві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 35.- Част. І.- К.: ІМВ, 2002, С. 168-170.

14. Стариш А.Г. СМИ как технология обратной связи: политическая система - социум // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 36.- Част. І.- К.: ІМВ, 2002, С. 180-187.

15. Старіш О.Г. Становлення і перспективи розвитку інформаційного простору України в контексті процесів глобалізації // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 38.- Част. ІІ.- К.: ІМВ, 2002, С. 199-203.

16. Стариш А.Г. Политическая идеология: ретро и перспектива // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Вип. 22.- 2003, С. 31-35.

17. Стариш А.Г. Психологические аспекты теории открытых систем // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 39, Част. І.- К.: ІМВ, 2003, С. 133-139.

18. Старіш О.Г. Теорії ноосфери і конвергенції - джерела теорії відкритих систем? (До постановки проблеми) // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Вип. 23.- 2003, С. 195-199.

19. Старіш О.Г. Область стійкої роботи політичної системи // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 40.- Част. ІІ.- К.: ІМВ, 2003, С. 58-60.

20. Стариш А.Г. Информационные матрицы (к постановке проблемы) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 41.- Част. І.- К.: ІМВ, 2003, С. 92-96.

21. Старіш О.Г. Інтеграційна модель теорії відкритих систем: Причорноморський регіональний інформаційний центр країн-партнерів ОЧЕС // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Вип. 24.- 2003, С.132-136.

22. Стариш А.Г. Место и роль Украины как информационной составляющей мирового сообщества // Актуальні проблеми міжнародних відносин.- Вип. 42.- Част. ІІ.- К.: ІМВ, 2003, С. 173-177.

23. Старіш О.Г. Комунікації як «кровоносна» підсистема політичних систем // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Вип. 26.- 2003, С. 175-182.

24. Старіш