Інформація як об’єкт цивільно-правових відносин - Автореферат

Термін “інформація” з філософської категорії все більше перетворюється на правову дійсність, а інформація стає специфічним товаром і ресурсом сучасності, обєктом цивільних правовідносин. Актуальність проблеми інформації як обєкта цивільно-правових відносин акцентується на необхідності оцінки ефективності існуючого юридичного інструментарію, що використовується для регулювання інформаційних правовідносин. Порівняно невелика кількість публікацій, у яких розглядаються окремі аспекти інформаційних правовідносин, не охоплює і не вирішує багатьох теоретичних проблем і практичних завдань, що викликано відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового обєкта цивільного права, як інформація. Дисертацію виконано відповідно до Постанови Верховної Ради України щодо розробки і прийняття нового ЦК України; п.28 “Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 356 від 10 травня 2001; Розділом І “Тематики пріоритетних досліджень на період 2002-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 635 від 30 червня 2002 року, “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 635 від 30 червня 2002 року. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертації: проаналізувати поняття та виявити основні ознаки інформації як обєкта цивільного права; дослідити джерела регулювання інформаційних відносин; визначити види інформації приватного та публічного характеру; визначити зміст інформаційних правовідносин; проаналізувати інформацію як обєкт цивільного права; зясувати правове становище субєктів інформаційних правовідносин, визначити їх субєктивні права та юридичні обовязки; класифікувати види інформаційних відносин з послідовним аналізом інформації, яка їх обумовлює; дати правову характеристику праву на інформацію з аналізом правового режиму права власності та виключних прав; проаналізувати процес виникнення та розповсюдження договорів на передачу інформації; класифікувати договори про передачу інформації і розглянути специфіку окремих видів; визначити предмет та встановити комплекс прав та обовязків сторін у договорі; показати особливості захисту права на інформацію.Розділ 1 “Цивільно-правовий характер інформації” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню приватноправової природи інформації як обєкта цивільного права, її видів та існуючого механізму цивільно-правового регулювання відносин. З метою визначення інформації як обєкта цивільних правовідносин автором окремо виділяються такі основні властивості інформації: а) нематеріальність; б) інваріантність по відношенню до носіїв - та сама інформація може бути записана різними знаковими системами, ці знакові системи можуть використовувати різні фізичні носії для запису; в) розмноження - інформація, на відміну від речовини та енергії має здатність до розповсюдження; г) здатність бути реалізованою - має тенденції матеріалізації, тобто може бути використаною, стати товаром та послугою на ринку. Ознаками, які відрізняють “ноу-хау” від “комерційної таємниці”, на думку автора, є: а) комерційна таємниця завжди є інформацією в обєктивному вигляді, у той час як “ноу-хау” - не завжди інформація, оскільки може включати досвід та навички працівника, тобто бути субєктивною; в) комерційна таємниця не може існувати поза підприємством, у цьому полягає її відмінність від “ноу-хау”, що може існувати окремо; г) ноу-хау поряд з іншою інформацією, яка не є ноу-хау, може розглядатись як комерційна таємниця, тобто ноу-хау - це завжди комерційна таємниця, але комерційна таємниця - не завжди ноу-хау. Розділ 2 “Поняття та види інформаційних правовідносин” присвячується дослідженню інформації як самостійного обєкта цивільного права, визначенню її товарності та вартості, правового режиму, видів інформаційних правовідносин, права на інформацію, а також аналізу проблемних питань закріплення права власності на інформацію та виключного права. До субєктивного права на інформацію в широкому розумінні відносять дві групи субєктивних прав: 1) абсолютні прав на інформацію, як приклад можна назвати право на інформацію, що становить таємницю; 2) відносні права на інформацію, до яких належить право на одержання інформації, право на поширення інформації та інші відносні права.Інформаційне законодавство потребує вдосконалення у частині визначення пріоритету приватного інтересу до інформації, регулювання різних видів інформації (особливо нерозкритої науково-технічної), регулювання зобовязальних відносин, які виникають з приводу передачі та розповсюдження інформації, захисту права на інформацію та відшкодування заподіяної шкоди. 201 ЦК визначити інформацію як відомості, а не дані, які можуть бути включені в обіг у вигляді, який може сприйнятий і осягнутий людиною. Інформація стає обєктом цивільного права, якщо відповідає таким вимогам: а) має товарну форм

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ