Інфаркт міокарда у хворих на цукровий діабет: патогенетичні особливості і підходи до оптимізації лікування - Автореферат

Незважаючи на велику кількість робіт, поки не існує єдиної концепції, яка б пояснювала причини значно більш тяжкого перебігу ІМ і високої смертності від нього у хворих на ЦД, а, отже, не розроблені специфічні терапевтичні підходи до ІМ у хворих на ЦД. Визначити характер, вираженість і динаміку модифікації різних білкових структур при інфаркті міокарда у хворих на цукровий діабет і при інших формах ішемічної хвороби серця в поєднанні із цукровим діабетом і без нього, а також при цукровому діабеті без ішемічної хвороби серця та провести їх порівняльний аналіз між вказаними групами хворих . Вивчити частоту, динаміку розвитку і топографію апоптозу кардіоміоцитів при інфаркті міокарда у хворих на цукровий діабет і пацієнтів, котрі на цукровий діабет не страждають. Визначити і провести порівняльний аналіз характеру внутрішньоклітинного накопичення ліпідів в кардіоміоцитах та його звязок з розвитком різних варіантів клітинної смерті в різних ділянках серцевого мязу та на різних термінах розвитку інфаркту міокарда у хворих на цукровий діабет і у пацієнтів без діабету. Визначити і провести порівняльний аналіз експресії глікополімерів - рецепторів лектинів в різних структурних компонентах кардіоміоцитів і нескоротливих елементів серцевого мязу при інфаркті міокарда у хворих, котрі страждають і не страждають на цукровий діабет.Після госпіталізації у 142 (51,8 %) хворих на ЦД протягом стаціонарного періоду цукрознижуюча терапія не змінювалась, 132 (48,2 %) хворих були переведені на інсулін. Для порівняльного морфологічного і гістохімічного дослідження були відібрані зразки міокарда 45-и хворих, які померли від ІМ в терміни від 12 годин до 28 днів після початку захворювання, серед яких 25 страждали на ЦД 2 типу і 20 не мали порушень вуглеводного обміну; 7-и пацієнтів із ЦД 2 типу, без гострої коронарної патології, які померли від некардіальных причин; 4-х осіб, котрі не страждали на ЦД і не мали патології серцево-судинної системи. Для подальшого аналізу хворі з ІМ в поєднанні з ЦД були розподілені на 3 підгрупи (терцилі), умовно позначені як Іа (хворі з низьким рівнем інсуліну - 1,94 ± 0,75 МКОД/мл), Ib (хворі із середнім рівнем інсуліну - 8,78 ± 1,98 МКОД/мл) і Ic (хворі з високим рівнем інсуліну - 23,34 ± 5,44 МКОД/мл). Аналіз рівнів СРБ у окремих пацієнтів виявив декілька варіантів динаміки СРБ при ІМ у хворих, які страждають на ЦД: I - значне підвищення на 2-у добу ІМ з різким зниженням на 7-у добу і збереженням того ж рівня на 20-у добу ; II - значне підвищення на 2-у добу з невеликим зниженням на 7-у добу і зниженням до рівня хворих на ЦД без ГКС на 20-у добу; III - відсутність підвищення на 2-у добу зі значним підвищенням на 7-у добу і збереженням підвищеного рівня на 20-у добу; IV - стабільне підвищення протягом всього періоду спостереження. Що стосується анти-ЕТ-IGA, що є найважливішою ланкою антиендотоксинового імунітету, то, враховуючи первісно підвищений його вміст при ЦД порівняно з контрольною групою, відсутність збільшення рівня анти-ЕТ-IGA в початковому періоді ІМ у хворих на ЦД порівняно з групою ЦД без ГКС та його значний підйом на 20-у добу ІМ (p <0,05 порівняно із 2-ю і 7-ю добою) можуть бути пояснені, з одного боку, недостатньою та відстроченою реакцією анти-ЕТ-IGA-продукуючих плазмацитів, які перебувають в стані хронічної гіперфункції, а з другого боку - може свідчити про затяжний характер гіперендотоксинемії при ІМ у хворих на ЦД.В дисертаційній роботі вирішена проблема щодо оптимізації лікування хворих з інфарктом міокарда, які страждають на цукровий діабет, за допомогою включення в стандартну терапію специфічних терапевтичних впливів, що базуються на патогенетичних особливостях захворювання - уповільненні перебігу та низької активності репаративно-відновлювальних процесів і зниженні компенсаторних функціональних можливостей неінфарктованого міокарду внаслідок діабетичних порушень метаболізму кардіоміоцитів. Один із них - підвищення (на 33,5 % у порівнянні з хворими без діабету; p <0,05) рівня окислювальної модифікації білків і значне уповільнення швидкості його зниження в динаміці розвитку захворювання порівняно із хворими з інфарктом міокарда, які не страждають на цукровий діабет. На кінець гострого періоду інфаркту міокарда у хворих, які не страждають на цукровий діабет, відбувається зниження вказаного показника до рівня контрольних значень і нижче, в той час як у пацієнтів із супутнім цукровим діабетом він залишається підвищеним. Інфаркт міокарда у хворих на цукровий діабет в порівнянні з інфарктом у пацієнтів, які не страждають на діабет, характеризується вираженою і пролонгованою експансією, при якій спостерігається загибель кардіоміоцитів як по типу некрозу, так і по типу апоптозу. Ліпотоксичне пошкодження кардіоміоцитів при інфаркті міокарда у хворих на цукровий діабет призводить до формування гіпоконтрактильного фенотипу із дезорганізацією скоротливого апарата та масивною втратою міофібрил в 60-70 % ліпід-позитивних клітин, що в поєднанні зі зменшенням кількості скоротливих кардіом

Основний зміст роботи