Невербальна діагностика шизотипових розладів - Автореферат

Раніше шизотипові розлади розглядались як абортивний, незавершений варіант маніфестних форм шизофренії (Смулевич А.Б., 1978). Таке відокремлення шизотипового розладу від шизофренії має як сприятливі, так і негативні наслідки для хворого, лікаря і суспільства (Leventhal D., Schuck J., Rothstein H., 1984; Waldinger R., Gunderson J., 1984; Greene L., Rosenkrantz J., Math D., 1985; Полтавец В.И., 1994; Гурвиц С.С., 1995; Чуркин А.А., Анашкина Л.М., 1997; Тихоненко А.В., 1998; Барбато А., 1998; Литвинцев С.В., 1999; Волошин П.В., Пономаренко В.М., Напрєєнко О.К. та ін., 2000; Дьяченко Л.І., Офіцерова Ю.Н., Офіцерова Ю.В., 2001; Напрєєнко О.К., Кутько І.І., 2001; Мишиев В.Д. Згідно даних літератури, зазначена патологія має широке семантичне різноманіття, що вказує на відсутність загальноприйнятих уявлень про цю групу психічних порушень і віддзеркалює різні підходи до зазначеної проблеми та протиріччя у поглядах на клініку і патогенез даного розладу (Каннабих Ю.В., 1934; Каннабих Ю.В., Лизингер С.А., 1934; Канторович Н.В., 1964; Шмаонова Л.М., 1966; Снежневский А.В., 1969; Bleuler Eugen, 1985; Каплан Г.И., Седок Б., 1994; Кронфельд А.С., 1996; Сапожникова И.А., 1998; Перминова З.В., 2000; Стяжин В.Д., 2000; Дж. Поряд із цим, використання додаткових методів діагностики сприяє уточненню діагностичних критеріїв особливо тоді, коли йдеться про диференційну діагностику, ранню діагностику, визначення патогенетичних механізмів та розробку патогенетичного лікування психічних захворювань, що є необхідним стосовно шизотипових розладів (Снежневский А.В., 1972; Смулевич А.Б., 1978; Чуприков А.П., Линев А.Н., Кукурекин Ю.В, 1988; Вербенко В.А., 1998; Ефремов А.Г., 2001). Беручи до уваги інертність та малорухомість симптоматичних проявів при певних психічних розладах, застосування методів етології та фізіогноміки дає можливість контролювати ефективність їх лікування (Коцюбинский А.П., Бутома Б.Г., Шейнина Н.С., 1995; Чуманська О.Л., 2000).В дослідження було включено 80 хворих на шизотипові розлади (основна група), 40 осіб хворих на параноїдну форму шизофренії (група порівняння) та 40 здорових осіб (контрольна група). Навязливі роздуми без внутрішнього опору, часто з дисморфофобічним, сексуальним чи агресивним умістом; незвичайні феномени сприйняття, включаючи сомато-сенсорні (тілесні) чи інші ілюзії, деперсоналізація чи дереалізація зустрічались у 21-35% хворих основної групи, а дивні переконання чи магічне мислення, що впливає на поведінку і не сумісне із субкультуральними нормами; підозрілість чи параноїдні ідеї; транзиторні квазі-психотичні епізоди з ілюзіями, слуховими галюцинаціями, маячноподібними ідеями, що виникають, як правило, без зовнішньої провокації, були відмічені в 3-7% випадків шизотипового розладу. До проявів переважно шизоїдного кола віднесено такі, як неадекватний прояв емоцій (у 15,0% пацієнтів основної групи), відсутність домінуючих емоцій (80,0%), втрата емоційного резонансу (88,7%), емоційна одноманітність (67,5%), тьмяність емоцій (85,0%), ексцентрична поведінка (81,2%), соціальна відгородженість (63,7%), формальне відношення до близьких (60,0%), сухість та офіційність у спілкуванні (70,0%), малодосяжність у відношенні внутрішніх переживань (76,2%), відрив від дійсності (78,7%), дивні погляди, переконання, вірування (7,8%), магічне мислення (3,7%), забобони (10,0%), дивні фантазії чи заняття (6,25%), ідеї відношення (8,7%), метафоричне мислення (80,0%), аморфність мислення (73,0%), стереотипність мислення (77,5%), резонерство (у 58,7% хворих з шизотиповими розладами). Зважаючи на те, що в кожному окремому випадку мала місце мікшированість симптоматики, утворюючи, скоріше за все симптомокомплекс ніж патогенетично єдину синдромологічну структуру, для уникнення помилки ми вирішили провести стандартизацію симптомологічних рядів у групі хворих із наступною математичною перевіркою кореляційних залежностей, що дало нам змогу відокремлені наступні клінічні форми шизотипового розладу: ананкастична, істерична, деперсоналізаційна, іпохондрична, паранойяльна, експлозивна та проста. При простій формі мали місце 2 кутові зморшки на лобі біля перенісся - 57,1% таких пацієнтів, 3 рівномірно розташовані горизонтальні зморшки - 50,0%, дисоційована міміка - 60,0%, “хоботок” із висуванням нижньої губи - 66,6%, жування 57,1%, тьмяний погляд - 50,0%, руки закривають обличчя - 60,0%, рука, малорухлива з рухливими пальцями - 57,1%, фіксація долонею однієї руки пальців іншої - 42,8%, рука біля щоки - 42,8%, статичні пози - 42,8%, голова звисає - 57,1%, напруженість тіла - 50,0%, “закрита посадка” - 42,8%, шаркаюча провисаюча хода - 44,4%, опущення чи підняття плечей - 60,0%, нахил голови до переду та ембріональна поза під час сну мали місце лише при цій формі і спостерігались у 3,7% та у 5,0% цих хворих відповідно.За допомогою клініко-психопатологічного, експерементально-психологічного, фізіогномо-етологічного і статистичного методів досліджена уточненні та доповнені діагностичні критерії, виділено стани формування та варіанти к

2. Основний зміст