Характеристика творчості італійського кінорежисера Ґабріелліно д’Аннунціо (1886-1945), автора визначних повнометражних фільмів у жанрах "історично-декадентської трагедії" й "пеплуму". Аналіз культурологічної біографістики та еротанатологічної філософії.
При низкой оригинальности работы "Невідомий кінорежисер Ґабріелліно Д"аннунціо та його еротанатологічна філософія", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
У статті вперше здійснено систематизований розгляд творчості італійського кінорежисера Ґабріелліно ДАННУНЦІО (1886-1945), автора визначних повнометражних фільмів у жанрах «історично-декадентської трагедії» й «пеплуму»: «Корабель» (1921) за Ґабріеле ДАННУНЦІО та «Quo vadis?» (1925) за Генриком Сєнкєвичем, кінопроектів «Гримаси Пульчинелли» (1921, втрачений) та «Донька Іоріо» (1933, незавершений), в контекстах культурологічної біографістики та еротанатологічної філософії. Досьогодні відома лише одна присвячена йому монографія - видана 2010 року праця Франко ді Тіціо «Болісне життя Ґабріелліно ДАННУНЦІО в неопублікованому листуванні з його батьком», яка містить не лише розлогу біографію, а й неопубліковане листування батька (160 листів) і сина (500 листів) [1]. Мета статті - не лише фактографічна реконструкція кінотекстів та історико-культурологічних контекстів їх створення на основі зарубіжних (переважно італійських) джерел, аналіз збережених і диґіталізованих повнометражних робіт та невідомих кінопроектів Ґабріелліно ДАННУНЦІО, але й аналіз його специфічної декадентської еротанатологічної філософії, яка поєднує кінематографічні й біографічні контексти та створює динамічну систему інтертекстуальної референції між творчістю батька (письменника) й сина (кінорежисера) д’ Аннунціо. Оскільки весь обширний корпус літературознавчого даннунціанізму лишається неперекладеним на пострадянському просторі, зробимо посилання на єдину виниклу в цьому гуманітарному просторі біографічну монографію - «Крилатий циклоп» Єлени Шварц, яка досить лаконічно окреслює у кількох рядках творчу біографію Ґабріелліно в контексті біографії батька: «Ґабріелліно, заледве скінчивши ліцей, вирішив стати актором (всупереч бажанню батьків) та записався у славетну театральну школу Разі. Проте закладений у «код Саломеї» мотив голови як сакральної жертви інвертується ДАННУНЦІО, й у фіналі фільму син відтворює наочно ідею батька: «Якщо ти не зміг викарбувати мій лик на римському золоті, то дивися: я викарбую його на полум’ї» - з цим зверненням до Марко в інтертитрах Базиліола у фіналі фільму сама приносить себе в жертву перед РОЗШЯТРЕНОЮ юрбою й в останньому балетному стрибку встромляє власну голову у вогонь жертовника, якийсь час волосся й дим клубочаться єдиним чорним кошмаром - Ґабріелліно тут віднаходить ще один спосіб стилізації диму як екранної форми.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
