Вивчення творів Б. Бартока та І. Стравінського, які мають фольклорну ґенезу. Систематизація принципів художнього методу і стильових ознак неофольклоризму, розкриття філософсько-естетичних передумов виникнення цього явища в музичній практиці І пол. ХХ ст.
При низкой оригинальности работы "Неофольклоризм у музичному мистецтві: статика та динаміка розвитку в першій половині ХХ ст.", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Існує нагальна потреба розвязання широкого кола повязаних з цією темою питань, серед яких неузгодженість думок дослідників щодо доцільності функціонування в науковому обігу цього поняття, розбіжності в його трактуванні, наявність альтернативних термінів тощо. Всі ці питання стосуються проблеми визначення такого важливого, художньо значимого й перспективного явища як неофольклоризм, вдосконалення способів його дослідження відповідно до сучасних уявлень про основні музикознавчі категорії та методи їх вивчення. Мета дисертації полягає в обґрунтуванні визначення неофольклоризму, встановленні його засадничих принципів, виявленні характерних варіантів відтворення їх у музичній практиці першої половини ХХ століття. 2) обґрунтувати концепційне визначення неофольклоризму як типу музичного мислення, застосовуючи сучасні філософсько-естетичні, психологічні, музично-теоретичні підходи до дослідження; Методологічна основа дисертації сформована з таких загально-та галузево-наукових підходів і принципів: комплексний підхід, метод порівняльного дослідження, методологічний прийом моделювання понять, який останнім часом активно розробляється в рамках філософії науки (В.Перший підрозділ “Еволюція розуміння поняття” присвячено дослідженню етимології та існуючих музикознавчих дефініцій поняття “неофольклоризм” із метою виявлення імпульсів для створення його науково-обґрунтованого визначення. Аналіз зіставлення понять “фольклор” - “фольклоризм” - “неофольклоризм”, поставлених у логічний ряд, виявляє кумулятивну закономірність його організації: явища, які виникли в різний історичний час, функціонують паралельно, розвиваються і взаємодіють, що підтверджується фактом існування у сучасній музичній практиці фольклорних, і фольклористичних, і неофольклорних проявів. У трьох горизонтальних колонках поняття, через які визначається “неофольклоризм”, розподіляються за належністю до бази (В) (рід/клас, до котрого належить явище; фундаментальні для наукової галузі поняття), репрезентуючої частини (R) (поняття, що вказують на істотні ознаки обєкту визначення, властивості й відношення елементів всередині системи) та сполучної частини (I) (у цьому випадку вказує на характер взаємодії композиторської творчості з фольклором). Поняття, які репрезентують два основні типи переінтонування фольклору в композиторській творчості, в “когнітивному лику” визначаються нами таким чином: Неофольклоризм - це тип музичного мислення, сутність якого полягяє в діалогічному поєднанні професійно-академічних та природно-етнологічних принципів відбору й організації звукового матеріалу. Між усіма компонентами структури поняття утворюється система відповідностей та звязків: музичне мислення - відбір та організація звукового матеріалу; тип - діалог (комунікація) < професійно-академічний та природно-етнологічний принципи; музичне мислення - діалог (комунікація).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
