Нефротоксичність нестероїдних протизапальних препаратів та її корекція триметазидином (клініко-експериментальне дослідження) - Автореферат

Показано, що триметазидин, селеніт натрію та бета-каротин мають більш потужну нефропротекторну дію при НПЗП-індукованному ураженні нирок у щурів, ніж мізопростол та молсідомін. Вперше на прикладі індометацину і діклофенаку натрію показано, що величина їх нефротоксичної дії у пацієнтів тісно корелює з стаціонарною концентрацією препаратів в сироватці в крові та вмістом їх глюкуронідних метаболітів в сечі. Призначення триметазидину хворим на ревматоїдний артрит сприяє більш швидкій нормалізації клінічних і лабораторних показників запального процесу, ендогенної інтоксикації та ліпідної пероксидації при терапії індометацином. До дослідження не включались хворі з ревматоїдним ураженням нирок, супутніми запальними процесами в нирках, хворі, що потребували призначення гормональної або цитостатичної терапії, або отримували лікування потенційно нефротоксичними препаратами з приводу супутньої патології. До першої групи увійшло 53 хворих, які отримували індометацин в дозі 75-150 мг/добу; до другої групи - 38 хворих, які отримували індометацин у вказаній дозі в поєднанні з триметазидином (предуктал) в дозі 60 мг/добу; до третьої групи - 32 хворих, які отримували німесулід (месулід) в дозі 200 мг/добу; до четвертої групи - 21 хворий, які отримували діклофенак натрію (діклоберл) в дозі 75-150 мг/добу; до пятої групи - 9 хворих, які отримували мелоксикам (моваліс) в дозі 15 мг/добу.Нефропротекторні властивості проявляють антиоксиданти триметазидин, селеніт натрію, бета-каротин, в меншій мірі синтетичний аналог простагландину Е мізопростол та донор оксиду азоту молсідомін. Індометацин-індуковане ураження нирок у щурів проявляється зниженням діурезу (в 6 раз), зростанням протеїнурії (в 4,3 рази), підвищенням активності гама-глутамілтранспептидази в сечі (в 5,4 рази), підвищенням вмісту сечовини і креатиніну в сироватці крові (в 2 рази) та порушеннями метаболізму в нирках з виснаженням запасів АТФ (на 40 %), пригніченням активності глутатіон-S-трансферази, гама-глутамілтранспептидази (на 28 та 30 %, відповідно), активацією кислої ДНК-ази (на 50 %), накопиченням в гомогенатах нирок фосфоліпідів та малонового діальдегіду (на 25 та 47 %, відповідно). В експерименті на щурах показано, що максимальну нефропротекторну дію проявляє триметазидин, зменшуючи падіння діурезу (на 70 %), протеїнурію (на 63 %), практично повністю попереджаючи викликане індометацином зростання ензимурії гама-глутамілтранспептидази, порушення азотовидільної функції, падіння вмісту АТФ та накопичення малонового діальдегіду та пригнічення активності гама-глутамілтранспептидази в никрах. Нефротоксичність індометацину у хворих з запальними захворюваннями суглобів реєструється навіть при короткочасному (1-14 днів) застосуванні в середніх терапевтичних дозах і характеризується дозозалежним зниженням клубочкової фільтрації (на 15-36 %), зростанням вмісту сечовини (на 24 %), креатиніну (на 36 %) в сироватці крові, затримкою натрію і калію та зростанням екскреції з сечею гама-глутамілтранспептидази (в 4 рази), альдолази (в 2 рази), аланін-та аспартатамінотрансферази (в 2,4 рази). Препарати з переважним інгібуванням циклооксигенази-2 (мелоксикам, німесулід) мають значно менший вплив на процеси фільтрації в нирках та рівень ферментурії у хворих з суглобовим синдромом, ніж неселективні інгібітори циклооксигенази (індометацин та натрію діклофенак).