Неізоляційні запобіжні заходи в кримінальному процесі України - Автореферат

Це пояснюється наявністю неефективної системи неізоляційних запобіжних заходів, яка не здатна забезпечити рівновагу між правами підозрюваного (обвинуваченого) та умовами, необхідними для забезпечення ефективного розслідування злочину. Деякі неізоляційні запобіжні заходи, передбачені чинним Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК), які могли б бути альтернативою взяттю під варту, майже не застосовуються, бо є неефективними. Викладене свідчить про неефективність існуючої системи неізоляційних запобіжних заходів, а отже, про необхідність її вдосконалення відповідно до вимог Конституції України та міжнародних нормативно-правових актів щодо забезпечення прав людини. Метою дослідження є науковий результат у вигляді теоретичного обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення системи неізоляційних запобіжних заходів через її доповнення новими запобіжними заходами, що відповідають сучасним вимогам забезпечення прав людини і спроможні сприяти підвищенню ефективності розслідування у справі, а також рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання неізоляційних запобіжних заходів та практики їх застосування органами розслідування, прокуратури й суду. обґрунтовано необхідність запровадження до КПК України загальних правил застосування неізоляційних запобіжних заходів, зокрема, у вигляді чотирьох спростовних презумпцій (загальна презумпція застосування неізоляційних запобіжних заходів; презумпція застосування неізоляційних запобіжних заходів до осіб, які мають захворювання, внесені до переліку, передбаченого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоровя України №3/6 від 18 січня 2000 року; презумпція звільнення з-під варти обвинуваченого після закінчення досудового слідства з застосуванням за необхідності неізоляційного запобіжного заходу; презумпція поступового збільшення суворості запобіжного заходу при його зміні на більш суворий в разі порушення обвинуваченим умов попередньо застосованого запобіжного заходу);Досліджено правову регламентацію кожного з неізоляційних запобіжних заходів, а також проаналізовано історичний розвиток цих запобіжних заходів від часів Київської Русі до сучасності. Автором виокремлено 12 неізоляційних запобіжних заходів, що в різні часи застосовувалися на території сучасної України: відібрання посвідки на проживання або зобовязання обвинуваченого підпискою про явку до слідства та невиїзд з місця проживання, підписка про невиїзд, передача під особливий нагляд поліції, передача на поруки, порука особиста та майнова, порука професійних та інших громадських організацій, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава, найближче спостереження щодо військовослужбовців, нагляд командування військової частини, передача неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. „Поняття неізоляційних запобіжних заходів” дисертантом констатовано, що в КПК України термін „запобіжний захід” вживається 101 раз, але не визначено поняття „запобіжний захід”, а регламентація застосування запобіжних заходів породжує сумніви стосовно розуміння належності деяких примусових заходів до запобіжних. Бажановим та іншими вченими й аргументовано висновок, що найбільш дискусійними при характеристиці поняття запобіжних заходів є їхні правові властивості, що характеризуються при відповідях на такі вісім питань: чим є запобіжні заходи?; з якою метою застосовуються?; до кого застосовуються?; за наявності яких підстав застосовуються?; яким шляхом забезпечується досягнення мети запобіжних заходів?; який характер мають запобіжні заходи?; за наявності яких умов вони застосовуються?; якою правовою нормою передбачено перелік запобіжних заходів і їх застосування? Капінуса та інших дослідників, обґрунтовує доцільність характеристики неізоляційних запобіжних заходів за допомогою такої логіко-правової схеми: 1) визначення поняття (суті) запобіжного заходу в спеціальній нормі кримінально-процесуального законодавства із посиланням на відповідний нормативно-правовий акт; 2) обовязки особи, щодо якої застосовано запобіжний захід; 3) відповідальність особи, щодо якої застосовано запобіжний захід, у разі невиконання покладених на неї обовязків; 4) вимоги, що предявляються до третіх осіб (коли умовами застосування запобіжного заходу передбачено їх участь) та відповідальність третіх осіб у разі порушення особою, щодо якої застосовано запобіжний захід, правил належної поведінки; 5) проблемні питання застосування запобіжного заходу та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства.Під належною поведінкою особи, якій інкримінується вчинення злочину, слід розуміти неухильне виконання нею таких обовязків: 1) зявлятися на виклик органу дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; 2) повідомляти органу дізнання, слідчому, прокурору, судді та суду про зміну свого місця проживання; 3) не ухилятися від дізнання, слідства та суду; 4) не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі в незаконний спо

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ