Індивідуальні трудові спори - Дипломная работа

Конституція України проголосила право кожного на працю і встановила умови для його реалізації. Радикальні політичні, економічні перетворення, які відбуваються у державі та суспільстві з початку 90-х років, загострили проблеми, повязані з використанням найманої праці, створенням ефективного механізму регулювання трудових відносин, забезпеченням гарантій права на працю, а також розвязання конфліктних ситуацій що виникають у процесі праці. Ринок праці сам по собі не створює гарантій здійснення права на працю, а особливо для молоді, яка з обєктивних причин не здатна на рівних конкурувати з досвідченими повнолітніми працівниками. Збідніння значної частини населення призвело до неможливості у багатьох випадках забезпечення батьками обовязку щодо утримання неповнолітніх дітей, що вимагає здійснення цілої низки заходів соціального захисту сімей з дітьми, в тому числі щодо створення відповідних економічних умов та подальшого розроблення нормативно-правової бази щодо вторинної зайнятості студентів та учнів у вільний від навчання час. Чинне законодавство, незважаючи на значний обсяг і багатоплановість нормативних актів, покликаних регулювати трудову діяльність в Україні, забезпечувати реалізацію цільових державних програм, вдосконалення системи державних органів, не зняло проблем реалізації громадянами конституційного права на працю.З цього випливає, що самі по собі розбіжності між сторонами ще не є трудовим спором, а лише тоді переростають у трудовий спір, коли їх не можна було врегулювати при безпосередніх переговорах між сторонами. Індивідуальний трудовий спір виникає та потребує вирішення з моменту звернення працівника до відповідного юрисдикційного органу (у комісію по трудових спорах чи до суду) з заявою або позовною заявою про вирішення спору. При укладенні трудового договору також йдеться про встановлення умов праці, які у процесі існування трудового договору можуть змінюватися, що веде до зміни існуючих умов праці або до встановлення нових. Підсумуємо: предметом трудового спору можуть бути розбіжності з приводу встановлення індивідуальних і колективних умов праці, а також застосування законодавства про працю. Отже, під трудовими спорами потрібно розуміти не врегульовані у результаті взаємних переговорів розбіжності між субєктами трудових правовідносин, які виникають з приводу застосування трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці, і передані на розгляд відповідних компетентних органів.Водночас слід памятати, що Конституція України надає право кожному громадянинові безпосередньо звернутися до суду за захистом порушеного права і працівник може звернутися безпосередньо до суду, обминаючи комісії з трудових спорів. Комісії з трудових спорів створюються безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях і розглядають трудові спори працівників, які працюють на цих підприємствах, в установах і організаціях. Якщо на підприємстві працює менше 15 осіб, то комісії з трудових спорів там не створюється і працівник звертається із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду. Ці комісії з трудових спорів обираються колективами підрозділів і діють на тих же підставах, що й комісії з трудових спорів підприємств, установ, організацій, у них можуть розглядатися спори в межах повноважень цих підрозділів. У місцевих судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівника чи власника або уповноваженого ним органу, якщо вони не згодні з рішенням комісії з трудових спорів підприємства, установи, організації (підрозділу); 2) прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії з трудових спорів суперечить чинному законодавству.Відповідно до Цивільно-процесуального кодексу України для цієї категорії справ встановлена альтернативна підсудність: працівник має право звернутися до суду як за місцем свого проживання, так і за місцем знаходження роботодавця. Крім того, працівник повинен подати копію наказу про припинення трудового договору або копію трудової книжки, а також довідку про свій середньомісячний заробіток (суд, виносячи рішення про поновлення на роботі, зобовязаний також винести рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу). Відповідно до КЗПП України такими причинами є: неможливість продовжувати роботу у звязку з переїздом на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, що підтверджене медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-швалідом; догляд за хворим членом сімї, відповідно до медичного висновку або за інвалідом І групи; вихід на пенсію незалежно від виду пенсії; прийняття на роботу за конкурсом; у разі хвороби чи інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором; у випадку порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору та інші поважні причини. З ініціативи роботодавця трудовий договір з працівником м