Науково-теоретичні основи діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій в Україні - Автореферат

Успіх розпочатих в Україні перетворень в галузі державного управління в значній мірі залежить від освіченості і професійності працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (далі - службових осіб, службовців). У розробці теоретико-методологічних засад функціонування і розвитку системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відіграли значну роль наукові праці таких українських дослідників, як В. Ураховуючи специфіку професійної діяльності службових осіб і особливості нині діючої системи підвищення їхньої кваліфікації, значної уваги потребують питання повязані з діяльністю центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (далі - Центрів). Дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України в межах Комплексного наукового проекту академії „Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0101002898) й повязане з науково-дослідними роботами за темами „Основні напрямки державного управління освітою в Україні”( номер державної реєстрації 0101U002902), „Становлення державно-громадського управління освітою в Україні” (номер державної реєстрації 0102U002535). Для досягнення поставленої в дисертаційному дослідженні мети й відповідно визначених наукових завдань, застосовувався комплекс загальнонаукових та спеціальних, емпіричних і теоретичних методів дослідження, а саме: теоретичного пошуку - аналіз, порівняння, класифікація та систематизація теоретичних та експериментальних даних - для опрацювання законодавчої та нормативної документації, наукової літератури за темою дисертаційного дослідження; методи міждисциплінарного синтезу, концептуального аналізу (в тому числі логіко-індуктивний, гіпотетико-дедуктивний, системно-структурний, системно-функціональний методи) - для визначення місця і ролі Центрів у системі безперервної професійної освіти службових осіб, структури й змісту діяльності Центрів як цілісної системи; емпіричного спрямування - діагностичні (анкетування, опитування, інтервю, бесіда), обсерваційні (спостереження, самоспостереження) - для виявлення стану організації діяльності Центрів, організації навчального процесу в системі підвищення кваліфікації службовців; прогностичні (екстраполяції, експертних оцінок, моделювання) - для розробки та обґрунтування моделі організації діяльності Центрів як складової системи безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління та визначення шляхів удосконалення функціонування Центрів і оптимізації управління ними в умовах адміністративної реформи в Україні, праксиметричні (аналіз досвіду практичної діяльності, аналіз ефективності результатів діяльності) - для мотивування та узагальнення принципів і механізмів цілісної дії моделі.У першому розділі - „Безперервна освіта фахівців у галузі державного управління як наукова проблема” - розглянуто стан розробки проблем безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління в сучасній вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, визначено та охарактеризовано нормативно-правову базу функціонування сучасної системи безперервної освіти службовців, проаналізовано вітчизняний і зарубіжний досвід організації перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та визначено основні напрямки дослідження. Як показало проведене нами дослідження, підвищення кваліфікації службовців у системі їх професійної освіти набуває особливого значення, оскільки саме через систему підвищення кваліфікації можна забезпечити наступність, послідовність й безперервність освіти фахівців, зростання їхнього освітнього і професійного рівня протягом усієї карєри. Як показало наше дослідження, у цілому можна сказати, що комплекс заходів з розбудови системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації службовців регулюється близько тридцятьма нормативно-правовими актами, які визначають сфери й напрями її функціонування і розвитку, більше десяти з них визначають і регулюють діяльність Центрів. Так, залишаються не визначеними чинним законодавством принципи й структура безперервної професійної освіти службових осіб, не конкретизована в ньому роль Центрів; не існує чіткого розмежування сфер регулювання актів законодавства про освіту (що є обовязковими для всіх навчальних закладів) і тих, що регулюють професійну освіту службовців та діяльність навчальних закладів, які забезпечують їх безперервну професійну освіту; чинна система державного замовлення на професійне навчання (у тому числі й на підвищення кваліфікації) не дозволяє враховувати реальні потреби органів державної влади (особливо місцевих); не визнаним повною мірою є статус Центру як самостійного навчального закладу; підвищення кваліфікації службовців не закріплено в законодавстві про державну службу як право й обовязок службовці

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ