Аналіз науково-теоретичних досліджень педагогічної спадщини Івана Огієнка, напрямки його діяльності та методологічні засади. Сутність і головний зміст положень праць ученого про педагогічне керівництво процесом навчання та формування особистості.
Пошуку нових концептуальних підходів до розвязання проблеми поліпшення освіти, навчання і виховання та створенню цілісної концепції вітчизняної педагогіки сприяє вивчення досвіду творчих викладачів, учених, керівників освітніх закладів, які в минулому працювали в галузі освіти, над структуруванням та прогнозуванням навчально-виховної системи в Україні. У цьому аспекті принципового значення набуває науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка, визначного українського вченого, одного з фундаторів національної освіти в Україні, церковного, громадського і політичного діяча. Під науково-педагогічною спадщиною Івана Огієнка розуміємо систему його переконань та ідей про управління, навчання, виховання, що знайшло своє розкриття в опублікованих і неопублікованих працях: архівних документах, шкільних підручниках, посібниках для вчителів та самоосвіти, методичних розробках, рекомендаціях, порадниках для молоді, посібниках для батьків, словниках, морально-етичних проповідях, шкільних молитвах тощо. Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка містить ідеї, які можуть прислужитися в нинішніх умовах реформування та оновлення змісту освіти. Однак, незважаючи на досить широкий спектр всіх досліджених аспектів спадщини Івана Огієнка, зокрема педагогічної, на наш погляд, недостатньо вивченою залишається його науково-педагогічна діяльність у період еміграції, праці вченого, опубліковані на сторінках редагованих ним видань «Рідна мова», «Наша культура», «Віра й культура», «Слово істини» з питань управлінського досвіду в галузі освіти за екстремальних умов, забезпечення освітніх структур дидактичними матеріалами, формування цілісної особистості українця, ролі українських просвітників у розвитку педагогічної думки в Україні, наукової етики та методології науково-педагогічних досліджень тощо.У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження проблеми науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, визначено його предмет, мету, концептуальну ідею, методи, завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та публікації. У першому розділі - «Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка - обєкт наукового аналізу» - аргументовано ступінь розробленості проблеми, визначено напрями, які потребують подальшого вивчення, викладено основні методи дослідження. Лише в хронологічному порядку згадувались віхи педагогічного шляху вченого, наводилися назви створених ним підручників та посібників. Таким чином, значну кількість матеріалів, які стосуються педагогічної діяльності Івана Огієнка, опублікованих у наукових виданнях, можна згрупувати за напрямами: освітня діяльність вченого, проблеми національного та релігійного виховання в його творах, виховання гуманної особистості школяра, мова як засіб виховного впливу та методична підготовка вчителя до уроків. У розділі обґрунтовується теза про те, що епістолярна спадщина Івана Огієнка дає змогу реально оцінити науково-педагогічну діяльність ученого, цьому допомагає зафіксоване в ній його ставлення до конкретних історичних подій та відбиваються стосунки з визначними особистостями України, розкривається діяльність, яка сприяла відродженню українського шкільництва: створення рідномовних підручників та інших видань, вироблення нормативних документів, які стосуються освіти, відпрацювання системи управління вузом в екстремальній ситуації, організація наукової та викладацької діяльності в умовах еміграції.Нами виділено основні положення праць ученого, які стосуються цього питання, а саме: учитель має посилено працювати над удосконаленням своїх фахових якостей, особливо вмінням спілкуватися; він повинен враховувати досвід попередників, зважаючи на те, що Україна з давніх часів мала висококваліфікованих педагогів; виховну роботу з молоддю досвідчений наставник грунтує на вірі; в компетенцію організатора навчально-виховного процесу входить формування в учнів уміння правильно оцінювати вчинки тих, хто цурається свого народу; учитель зобовязаний бачити помилки дітей і ставитися до них терпляче та обережно. Цьому допомогло усвідомлення нами положень праць вченого, зокрема «Мої проповіді», «Книга нашого буття на чужині», «Бережімо все своє рідне», «Наука про рідномовні обовязки», «Українська культура», «Хвалімо Бога українською мовою», в яких наголошено на необхідності виховувати молодь вірою, історією, рідною мовою, географією, формуючи високі моральні якості особистості: відданість Україні і її народові, відповідальності за виконану справу і власні вчинки, бережливе ставлення до природних ресурсів та створених співвітчизниками матеріальних цінностей, гордість за історичне минуле свого краю тощо. У пятому розділі - «Теоретичне обгрунтування напрямів реалізації ідей науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в сучасній системі освіти» - розглядаються питання втілення результатів науково-педагогічних досліджень Івана Огієнка в зміст курсів гуманітарного циклу вузів України, управлінську практику та родинне і соціальне виховання. У працях Івана Огієнка історико-педаг
План
Основний зміст дисертації
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
