Науково-педагогічна інтелігенція УСРР 20-30-х рр. ХХ ст.: еволюція соціально-історичного типу - Автореферат

Відтак постає необхідність наукового обґрунтування національних пріоритетів їх розвитку, ролі і місця науково-педагогічної інтелігенції у зміцненні соціально-політичних та інформаційних основ державності. Науково-педагогічна інтелігенція завжди була активною соціально-професійною групою, впливовою силою поступального розвитку суспільства, не пасивною верствою, а повноцінним субєктом історії. Виокремлення науково-педагогічної інтелігенції предметом історичного дослідження дозволяє з‘ясувати її справжню роль у формуванні національної свідомості, виявити деструктивні фактори руйнування інтелектуального потенціалу українського суспільства 20-30-х рр. Досліджуючи професійно-освітній рівень, соціально-побутове становище та суспільний статус науково-педагогічної інтелігенції, історики мають можливість оцінити наслідки радянської модернізації освіти, її позитивні і негативні сторони. з‘ясувати організаційні форми, політико-ідеологічні завдання, тактико-стратегічний курс радянської модернізації системи освіти, її вплив на ментальність і професійну діяльність науково-педагогічної інтелігенції;У першому розділі “Історіографія, методологія та джерельна база” проаналізовано історико-педагогічну і суспільно-політичну літературу 20-х рр., статті та монографічні праці радянських істориків і зарубіжних політологів 30-80-х рр., науковий доробок сучасної, вітчизняної та зарубіжної історичної науки в Україні; з‘ясовано концептуальні підвалини наукових шкіл та напрямків, виявлено специфіку історіографічного процесу. Інтелігенція досліджується через усталену в історіографії систему пріоритетів - українізацію, масові репресії, національно-культурне життя, систему освіти, але не знайшли оптимальних шляхів та концептуальних підвалин системного з‘ясування її соціально-професійного типу, суспільного статусу, функцій, суб‘єктивного впливу на політичне та культурно-освітнє життя в УСРР. Ліквідація університетів і формування вищих навчальних закладів нового типу відбувалися згідно політичного ладу, але в Україні, яка вирізнялася впливом партії боротьбистів, розвиток системи освіти протягом 20-х рр. мав суттєві відмінності порівняно з РСФРР. Відмінності мали організаційні та методично-концептуальні ознаки: в Україні соціальним вихованням дітей займалися від 4 до 15 років, професійним від 15 до 17 років, а в Росії від 3 до 17 років; виховання українських дітей відбувалося в дитсадку, дитбудинку, школі, в РСФСР в єдиній трудовій школі; в Україні діяла семирічна з двома концентрами, в Росії єдина трудова школа - девятирічна; віковою групою дітей 15-17 років в Україні переймалася головпрофосвіта, в Росії головсоцвих; профшкола в УСРР 20-х рр. була єдиною, уособлюючи елементи соціальної і загальної освіти, а в Росії функціонували окремо загальноосвітня та професійна, технікум в Україні належав до вищого навчального закладу. У третьему розділі “Вплив ідеологічних пріоритетів партійно-радянської системи влади на повсякденне життя науково-педагогічної інтелігенції” розглянуто вплив політики українізації на повсякденне життя професорсько-викладацького корпусу, з‘ясовано ідеологічне спрямування органів політичної цензури та використання кваліфікованих вчених і педагогів для виконання контрольно-ревізійних функцій, виокремлено та проаналізовано участь інтелігенції в політико-ідеологічних кампаніях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ