Науково-методичні засади реформування відносин власності - Автореферат

Водночас аналіз свідчить про необхідність посилення уваги, з одного боку, до забезпечення комплексності при розгляді та державного регулювання різних аспектів процесу реформування відносин власності, включаючи поряд з роздержавленням та приватизацією також упорядкування відносин у межах суспільного сектору економіки та націоналізацію з урахуванням інтересів субєктів зазначених відносин, а з іншого - до посилення регіональних аспектів (особливо щодо соціальної сфери) удосконалення цього важливого напряму економічної політики, оскільки саме на рівні окремих територіальних угруповань реалізується комплекс суспільних інтересів в цій сфері. Зокрема, використання методів логічного узагальнення дало можливість визначити сутність та економічний зміст процесу реформування відносин власності, концептуальних положень та напрямів вдосконалення механізму державного регулювання цього процесу на загальнодержавному та регіональному рівнях, розробити методичні рекомендації щодо оцінки соціально-економічних наслідків у сфері, що розглядається, а також удосконалити методичні положення щодо оцінки розмірів суспільного сектору тощо; застосування методів порівняльного економічного аналізу дозволило здійснити оцінку процесів реформування відносин власності в національній економіці та ефективність підприємств різних форм власності; статистичні методи дали змогу побудувати динамічні ряди показників, що аналізуються, та представити їх у табличному та діаграмному вигляді тощо. визначено коло субєктів процесу реформування відносин власності (держава, регіональні органи, населення, субєкти господарювання) та ідентифіковано їх соціально-економічні інтереси з позицій забезпечення виконання притаманних їм функцій, адаптації до ринкового середовища та формування сприятливих умов господарської діяльності, що дозволить органам державного та місцевого управління сприяти дотриманню балансу інтересів при обґрунтуванні та здійсненні практичних заходів в сфері інституційних перетворень; визначення поняття “реформування відносин власності” як процесів формування приватного сектору економіки (шляхом приватизації) та раціоналізації суспільного (в тому числі державного та комунального секторів з урахуванням упорядкування обєктів господарювання в їх межах та завдяки роздержавлення, а також з можливою націоналізацією щодо обєктів приватної форми власності), що дозволяє системно оцінити зазначені питання економічної політики та забезпечити комплексний підхід при державному регулюванні перетворень; Результати дослідження дозволили сформулювати ряд науково-методологічних та методичних положень, а також практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності, котрі знайшли застосування в роботі Регіонального відділення Фонду державного майна у Тернопільській області (у ході реалізації державної політики в зазначеній сфері та розробці пропозицій щодо вдосконалення управління державним сектором економіки - довідка №01-01/3989 від 07.09.2007р.), Науково-дослідного економічного інституту (при розробці методичних питань щодо забезпечення балансу інтересів у здійсненні процесів реформування відносин власності на регіональному рівні - довідка №НО/476 від 22.10.2007р.), Тернопільського комерційного інституту (при викладанні курсів «Реструктуризація та санація підприємств» та «Регіональна економіка» - довідка №1036 від 05.11.2007р.).Воно узагальнює накопичений досвід та розвиває питання функціонування механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності, а також містить пропозиції щодо його вдосконалення на державному і регіональному рівнях. Проблему реформування відносин власності необхідно розглядати з системних позицій та враховувати не тільки процеси формування приватного сектора (перш за все шляхом приватизації), а й реформування державного сектора та комунального, котрий, хоча й набув самостійності як база для функціонування та розвитку місцевого самоврядування, має забезпечити свій внесок у формування збалансованої системи відносин власності, тобто розглядати його разом з державним як складові елементи суспільного сектору. Як обєкт реформування відносин власності слід визначити сукупність інституційних одиниць власності, систему управління ними та їх взаємовідносини із системоутворюючими чинниками провідних секторів економіки, як мету - розбудову її моделі, яка була б адекватною сучасній змішаній економіці, історичним, культурним особливостям країни, ментальності населення. Процеси реформування відносин власності в Україні відбувалися досить повільно, що зумовлено їх складністю та відсутністю належної законодавчої і нормативно-інструктивної бази, масштабністю інституційних перетворень, які необхідно здійснити, відсутністю світового досвіду, котрий можна адаптувати до національної економіки, а також розбіжністю ідеологічних платформ впливових політичних сил щодо питань, котрі розглядаються.