Пізнання як процес відображення реальної дійсності, його основні види, природа та призначення. Специфіка наукового пізнання, його форми і методи. Поняття істини, її види, шляхи досягнення. Практика як критерій істини, її абсолютний і відносний характер.
Люди не можуть жити, перетворювати природу без знань. Пізнання - це таке функціонування свідомості, в результаті якого виникають нові знання. Практика, як спосіб задоволення потреб людини, може бути успішною тоді, коли вона супроводжується творчим пізнанням обєктів, їх моделюванням, планом їх перетворення.Пізнання має суспільний характер, який зумовлюється працею і мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано - через матеріально-практичну діяльність. Практика породжує потребу в нових матеріалах, джерелах енергії і т. п., і це стимулює розвиток пізнання. Та частина філософії, яка займається пізнанням, називається гносеологією. Напрям у філософії, що заперечує або піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається агностицизмом (грец. а - не, gnosis - знання).Пізнання відображає дійсність у формі образів. Основними формами відображення є живе споглядання та його форми - відчуття, сприйняття, уявлення, які дають конкретно-наочне знання про зовнішній бік речей, і мислення (поняття, судження, умовивід тощо), що полягає в абстрагуванні, узагальненні чуттєво даного матеріалу і оперуванні абстракціями. Чуттєве відображення базується на безпосередній взаємодії субєкта і обєкта, має конкретно-образну чуттєву форму виразу, дає знання явищ. На відміну від чуттєвого відображення, яке дає знання одиничного, абстрактне мислення дає знання загального, відображає дійсність у формі абстракції.Основна проблема теорії істини - як можна встановити відповідність одержаних знань реальним обєктам, які постійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні характеристики істини: обєктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається субєктом, є субєктивною за формою і обєктивною за своїм змістом. Навпаки, істина завжди була і залишиться однією з найважливіших гуманістичних цінностей людини. До абсолютних істин можна віднести достовірно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами.У кінцевому підсумку це досягається за допомогою практики. Практика історично розвивається.При вивченні цієї теми особливу увагу слід звернути на особливості наукового пізнання, як його вищої форми.Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання обєктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука виконує такі основні функції: пізнавальну, культурно-світоглядну, функцію безпосередньої продуктивної сили, прогностичну, функцію духовного перетворення світу. Для опису цих обєктів, незвичайних з точки зору здорового глузду, наука виробила спеціальну мову, понятійний апарат, а для безпосереднього впливу на них наука створила систему спеціальних знарядь (інструменти виміру, різні прилади тощо), які дають змогу виявити можливий їх стан в умовах, що піддаються контролю субєкта.Емпіричний (грец. empeiria-досвід) - це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (із спостережень та експериментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють; дає знання зовнішніх, видимих звязків між явищами. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, а й абстрактного мислення.Виявлення і розробка таких норм, правил, методів і прийомів складає предмет логіки і методології наукового пізнання. При цьому логіка дає правила виведення одних знань з інших, правила визначення понять. Методи наукового пізнання - способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяються на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування - на емпіричні й теоретичні. Слід зазначити, що існують прийоми і методи, притаманні людському пізнанню в цілому, на базі яких будується як наукове, так і повсякденне знання.
План
ПЛАН
Природа і призначення процесу пізнання
Практика як основа і рушійна сила пізнання
Пізнання як процес відображення реальної дійсності, його основні види
Поняття істини, її види, шляхи досягнення
Практика як критерій істини, її абсолютний і відносний характер
Специфіка наукового пізнання
Поняття науки, її види і функції
Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання
Форми і методи наукового пізнання. Особливості методів соціального дослідження
Список використаної літератури
1. ПРИРОДА І ПРИЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ пізнання науковий істина практика
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы