Дослідження проблеми специфіки і взаємодії наукового і художнього пізнання, де їх розмежування відбувається не на основі опозиції образу і поняття, а на основі концепції доповнюваності Н. Бора, який розглядає об"єкт у взаємозаперечних системах опису.
Освоєння дійсності, її осмислення є результатом пізнавальної діяльності людини, яка досягається за допомогою наукового і художнього пізнання. У звязку з цим варто відвести належне місце вивченню взаємодії методів наукового і художнього пізнання, акцентуючи увагу на дослідженні психічних процесів, що у них відбуваються. Також очевидно, що у сучасному світі зростає інтерес до наук про людину, предметом яких є і тіло, і душа, і дух, а також діяльність, свідомість та особистість. Проблема специфіки і взаємодії наукового і художнього пізнання стає предметом аналізу, починаючи з періоду античності. Така позиція поклала початок формуванню висновку про специфіку наукового і художнього пізнання, що втілена лише в кількісній перевазі відповідно логічного й образного мислення.Шелінг зрівнював значення наукового і художнього пізнання і вбачав джерело творчості в єдності свідомої і несвідомої діяльності. Він намагався знайти відповідь на питання про рушійні сили пізнання і виділяв поняття “пристрасність у науці”, вважаючи, що це не просто субєктивно-психологічний побічний ефект, а відбиття логічно неосягнутого обєкта науки. Новий поворот у вивченні видів пізнання починається після широкого застосування принципу доповнюваності Н. Лілов трактував художнє пізнання як процес, у якому поєднуються всі інстанції пізнавальної діяльності: спостереження й абстракція, мислення і переживання, розум і уява, логіка й інтуїція. Розходження між науковим і художнім пізнанням має ґрунтуватися не на застосовуваних способах мислення, оскільки образне мислення використовується не тільки в художньому пізнанні, але й у науковому.Аналіз пізнавального процесу в контексті потребово-мотиваційної сфери субєкта, що пізнає, дозволив зробити висновок про наявність двох основних рушійних сил у пізнанні: пізнавальної задачі субєкта і його домінуючої потреби. У художньму пізнанні пізнавальна задача відрізняється від домінуючої потреби субєкта (які співпадають на рівні наукового пізнання), оскільки цей спосіб пізнання відрізняється активною участю в ньому художньо-образного мислення, що регулюється потребово-емоційною сферою. Докладний розгляд специфічних властивостей наукового і художнього пізнання показав, що, незважаючи на присутність у пізнавальній діяльності елементів і наукового, і художнього пізнання, художньо-образне мислення має переваги, недоступні науковому пізнанню. У ході творчості будь-якої спрямованості художньо-образне мислення, що включає до себе роботу уяви, емоцій, інтуїції, має передувати логічній, понятійній роботі, а потім супроводжувати її. Для обох видів пізнання - наукового і художнього-важливою є властивість художньо-образного мислення генерувати нові ідеї.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
