Наукова спадщина лауреата Нобелівської премiї Теодора Кохера (1841-1917) і її вплив на розвиток хірургії в Україні кінця ХIХ-початку ХХ століть - Автореферат

В умовах незалежної України - члена Ради Європи - виникли широкі можливості висвітлення традиційних, що мають свою давню історію, наукових звязків української медицини з провідними європейськими науковими медичними школами і окремими їх представниками, їхнього впливу на розвиток медичної науки і практики в Російській державі і в Україні кінця XIX - початку XX ст. ст. Особливу значимість серед цих звязків мала творча співдружність вчених-медиків з німецькою хірургією - провідною хірургією Європи того часу, яка через найбільш відомих своїх представників надала суттєвого впливу на розвиток хірургії в цілому в Російській державі і Україні зокрема. Обійденим увагою став і всесвітньо відомий представник німецької хірургії кінця XIX - початку XX ст. ст., перший Нобелівський лауреат-хірург (1909) швейцарець Теодор Кохер (1841-1917), ідеї якого в галузі хірургії знаходили прихильників і послідовників серед українських хірургів. Предмет дослідження: наукові праці Т.Кохера в галузі хірургії; запропоновані ним методи, способи і доступи оперативних втручань в різноманітних розділах хірургії; критичний аналіз наукових публікацій Т.Кохера хірургами Росії і України; наукові звязки українських хірургів з науковою школою Т.Кохера; методи і способи хірургічної спадщини Т.Кохера, запозичені хірургами України та їх значимість в теперішній час. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що його результати дозволили вперше в світовій практиці і в Україні: представити в повному обсязі наукову спадщину Т.Кохера та його пріоритети в хірургії; відновити історичну справедливість в авторському праві Т.Кохера на привнесене ним до світової хірургії; критично оцінити наукову спадщину Т.Кохера за напрямками і проблемами та її вплив на удосконалення хірургічної думки в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. ст.; систематизувати хірургічну термінологію, повязану з імям Т.Кохера, уточнити і представити однозначне твердження запропонованим ним симптомам та методам; доповнити відомості довідкової медичної літератури переліком симптомів та синдромів, що носять імя Т.Кохера, виявленими новими, які раніше не входили до вітчизняних довідкових видань; скласти вичерпний перелік його наукових публікацій (244 джерела).Другий етап був присвячений: а) складанню найбільш повного описання життєвого шляху Т.Кохера, приводом до чого стали встановлені в ньому розбіжності, допущені різними авторами, що призводило до певних помилкових трактувань і оцінок подій з його життя і діяльності; б) максимальному виявленню різнобічної наукової спадщини Т.Кохера в хірургії, в тому числі за напрямками, а також раніше не відтвореної у вітчизняній літературі; в) критичному аналізу наукової спадщини Кохера з сучасних позицій, його оманам і помилкам. Кохер, пройшла складний шлях свого розвитку: від виділення з середовища ремісників-цирульників через невизнання хірургів спеціалістами, боротьбу до кінця XVIII ст. проти обєднання "медицини" і "хірургії" до зародження в другій половині XIX ст., зокрема в Німеччині, початків наукової хірургії. Кохера, хірургія якої періоду його діяльності була представлена іменами Т. Люкке Т.Кохер як хірург і вчений сформувався у себе на батьківщині і виступив на арену німецької хірургії на початку 70-х років XIX. В той же час критичний аналіз наукової спадщини Т.Кохера свідчить, що не все запропоноване ним в хірургії безумовно сприймалось його опонентами і витримало випробування часом, зокрема впевненість у можливості боротьби зі злоякісними новоутвореннями виключно хірургічним шляхом, способи хірургічного лікування травматичної епілепсії, накладення судинного шва на вени шиї і стерилізації кетгута.) боротьби між офіційною медициною і відокремленою від неї хірургією, невизнання хірургів спеціалістами і впливу інших чинників, які стримували поступовий її розвиток, спромоглася стати на шлях наукової дисципліни і в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. ст. зайняла домінуюче положення в європейській хірургії, яка за своєю суттю була німецькою. Доведено, що у світовому визнанні хірургії німецькомовних країн є і суттєвий внесок уродженця Швейцарії і вихованця Бернського університету Т.Кохера - учня Більрота (Австрія), Лангебека (Німеччина) і Люкке (Швейцарія), який як різнобічний хірург і вчений сформувався у себе на батьківщині і виступив на арену німецької хірургії на початку 70-х років XIX ст., а досягнуті ним на межі ХХ ст. результати в окремих розділах хірургії, зокрема щитовидної залози і абдомінальної хірургії, перевищували дані найвідоміших хірургів Європи. Обґрунтовано, що лікувальна, педагогічна і наукова діяльність Т.Кохера становили єдине ціле, а вперше уточнений перелік його наукових публікацій (244 назви) свідчить про його превалюючі інтереси: майже половина з них (44,2%) присвячена абдомінальній хірургії і хірургії щитовидної залози, що разом з працями з травматології, ортопедії і нейрохірургії (27,2%) становить біля двох третин (71,4%) всіх публікацій, решта - проблемам хірургії судинної, сечостатевих органів, військово-польової

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ