Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) - Дипломная работа

Вступ Уже стало традицією, що міжнародна організація ЮНЕСКО кожен рік присвячує памяті окремим знаменитостям. Цієї честі удостоїлись і наші краяни - Т. Шевченко, Франко, Леся Українка… Але будемо відвертими, міжнародна опінія дуже слабо репрезентує нашу еліту. На це є вагомі причини - Україна ще не виборола «теплого місця» серед країн, які правлять балом, оскільки впродовж століть її терени розшматовували агресивні сусіди. Відтак мусимо потурбуватися за тих, хто віддав своє життя, щоби Україна здобула вимріяну і виборену десятками поколінь національну етнічність. На жаль, імя Івана Огієнка ще не зайняло належного місця в пантеоні національної еліти. Достатньо процитувати писанини академіка радянської України О. Мазуркевича в книзі «Зарубіжні фальсифікатори української літератури»: «Зарубіжні читачі, - писав автор, - з прогресивної трудової еміграції з інтересом сприйняли роман Антона Хижняка «Данило Галицький». Чи то за власним бажанням, чи з примусу комуністичної диктатури, але академік використав найбільш брутальні епітети: «Жовто-блакитно-клерикальний органчик запроданця-Іуди Івана Огієнка в рясі митрополита Іларіона «Віра й культура», що пихато себе іменує «місячником української богословської думки й культури», органом «українського наукового богословського товариства», поспішив теж відгукнутися на цю книгу». Одним з перших видрукував статтю в «Літературній Україні» Д. Степовик. Досліджували його життя і А. Адже природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного та культурного діяча однаково успішно виявлявся у його діяльності і як мовознавця та літературознавця, і як перекладача та поета, і як редактора та видавця, і як ректора та міністра, і як православного митрополита та історика української церкви. Шість років тяжкої праці у психіатричному відділенні київського військового шпиталю спровокували продовжити навчання. Натомість трирічне навчання на медичному відділі не пройшло марно: він досконало освоїв латинську та грецьку мови, що згодом прислужилося при перекладі Біблії на українську. Неситне бажання залишитися викладачем при університеті спочатку було марним. Коли Микола II зрікся престолу, в імперії почалися національні рухи, в тому числі й у Вкраїні, коли на арену вийшла УНР. Він обіймав також посади міністра віросповідань, а за дорученням Симона Петлюри і керівника державного апарату. Чого вартий хоча б такий факт: завдяки зусиллям І. Огієнка в Камянці-Подільському було створено університет, у якому впродовж 1918-1920 років він ректорував. Згодом ця потужна інституція продовжувала готувати національні кадри в Польщі, Чехословаччині та в Мюнхені. Урядові УНР довелося шукати в еміграції. Перебуваючи в закордонні, він проводить активну діяльність не тільки як політичний діяч. Навіть фрагментарний перелік назв видань говорить сам про себе: «Українська літературна мова XVI ст. і український Крехівський Апостол 1560 р.», «Український правописний словник», «Словник мови Шевченка», «Історичний словник української мови», «Словник місцевих слів», «Український стилістичний словник», «Повстання азбуки і літературної мови у словян» та ін. Чимало розвідок з цієї теми уміщував у журналі «Рідна мова», якого сам і редагував. Друга світова війна зробила суттєву коректу в житті діаспорників, котрі перебували в Європі. Отож владика Іларіон попервах переїздить до Словаччини, потім Австрії і Швейцарії, перетранспортовуючи величезний архів - найдорожчу скарбницю. Тому довелось оселитися в далекій Канаді - місті Вінніпезі, де зосереджувалася найпотужніша еліта українців за різних періодів еміграції. Він засновує богословський факультет при Манітобському університеті і стає його деканом, щоб підготувати національно свідомих священиків для українських православних парафій в Канаді, США, Австралії, країнах Латинської Америки і Західної Європи. Одночасно видає цікаві розвідки й монографії: «Візантія й Україна», «Поділ єдиної Христової Церкви і перші спроби поєднання її», «Українська церква за часів Богдана Хмельницького», «Іконоборство» та ін. І треба віддати належне майстрові: порівняно з попередніми спробами його праця помітно вивершується; маючи природний хист до мовознавства й літературної діяльності, а також знання кількох мов, він зробив досить вдалий переклад Святого Письма. Пройде ще якийсь час, коли наша Україна стане справді українською, а біля її керма будуть справжні патріоти-державники. Серед тих, хто знайде вже вічний спочинок у такому Пантеоні, переконана, будуть Іван Мазепа й Пилип Орлик, Олександр Довженко й Іван Огієнко . У Києві і Львові значними накладами перевидані найголовніші фундаментальні праці ученого - «Українська культура», «Історія українського друкарства», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу», «Життєписи великих українців», «Наука про рідномовні обовязки». Заснували її у 1994 р. Національна Спілка письменників України, Житомирська обласна Рада народних депутатів, Фонд розвитку мистецтв України та Всеукраїнське товариств