Стан сучасного вітчизняного музикознавства, що в останні десятиліття ХХ — на початку ХХІ ст. зазнало впливу "культурологічного буму", зміна його наукових обріїв. Найбільш тривалі та універсальні з них, якщо виходити з позитивних засад людського досвіду.
Можна сказати, що культура й музика, знаходячи принципово нові форми свого здійснення, виявляють якийсь зустрічний рух, що змушує й музикознавця поспішати до місця їхньої зустрічі, щоб «застати», засвідчити історичний момент їх взаємного якісного перетворення як момент народження нового типу музичної культури. Музикознавство в змозі тлумачити свою місію як метафізичну (філософсько-онтологічну), морально-етичну (комунікативно-виховну та сугестивну), своєрідно-релігійну (аксіологічну, пов’язану з вірою у непорушні цінності людського спілкування як, насамперед, у культуру), антропологічну (образно-метафоричну і навіть символічну, пов’язану зі створенням і передачею, також прогнозуванням образу людини епохи як духовної істоти, що мешкає в історичних просторі та часі) та д. і. потреба в естетичному переживанні, в почутті постійної співприсутності як в почутті найвищої втіхи, яка не тільки стає важливою частиною прагнення до щастя, але й необхідним супутником у пошуку умов вічного існування, тобто безсмерття; названа потреба може бути з’ясована у контексті катарсису - однієї з наріжних універсалій культури. Все більш стаючи вільною від зовнішніх зобов’язань науковою поетикою і у цьому знаходячи свій культурологічний шлях, музикознавство зустрічається з проблемою тексту - не лише теоретичною, але й аналітично-технічною: оновлення поглядів на аналіз музики, зміни у самому ході аналізу потребують нової мови викладення даного ходу, нової термінології. Музика у цілому також визначається як певний текст - особливе часо-просторове перебування культури; тоді виникає і потреба, і змога вивчати не тільки (і не стільки) історію музичної культури, скільки музичну історію (історіографію) культури.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
