Наука і релігія у парадигмальному вимірі - Автореферат

У ХХ сторіччі дослідники значно більше уваги приділяти розгляду відносин між наукою та філософією або культурою в цілому, ніж питанням відношення науки і релігії. Реальна історія відносин науки і релігії значно багатша і дає підстави визнавати багатоманітність форм, беручи до уваги і незалежність, і діалог, який розгортається на межі ХХ-ХХІ сторіччя. Тому набирає актуальності осмислення не лише історичних підстав та філософсько-методологічних засад цих процесів, але і реконструкція ціннісних орієнтацій, які існували в межах культурних практик кожної історичної епохи, у контексті яких проходило формування відносин науки і релігії, з метою очищення від нашарувань і викривлень конюнктурного характеру та подолання стереотипів. Тому у дисертаційній роботі до аналітичного розгляду залучені праці вчених, філософів і теологів минулого й сучасності, які стосуються проблематики дослідження, з метою обґрунтування концепції діалогу науки і релігії не лише у ретроспективі, але й у новій історичній перспективі. Під впливом розвитку гуманітарної сфери змінюється уявлення про знання, пізнання і науку в цілому, постають нові проблеми філософії науки.У першому розділі дисертаційного дослідження „Філософська рефлексія відношення науки і релігії в історико-науковому вимірі” доводиться, що для сучасної епістемології та філософії науки характерна тенденція посилення позицій гуманітарного мислення і підходу, яка ґрунтується на засадах розуміння культурно-історичної парадигми науки. З форм духовної культури найбільший вплив на науку мали філософія і релігія, причому звязок „наука-релігія” в історії світової культури опосередкований звязком „наука-філософія”. Аргументовано, що хоча наука про природу в Середні віки не мала самостійного значення, основи нового природознавства, які сформувалися в класичний період розвитку науки, визрівали саме в межах середньовічної університетської вченості. У другому розділі „Модель конфлікту науки і релігії в межах парадигми класичної науки” аналізуються основні чинники, що привели до формування ситуації конфлікту в науці XVI-XVII століття. У другому підрозділі „Витоки конфлікту науки і релігії: історичні версії та соціокультурні засади” доводиться, що наука XVI-XVII ст. відходить від опису явищ природи на мові буденного досвіду і висуває вимогу вивчення явищ природи у „чистому вигляді”, тобто за допомогою спеціально розроблених процедур експериментального дослідження, а значить - шляхом активного втручання у справи природи.Показано, що в методологічних дослідженнях для аналізу історії науки застосовуються такі концептуальні схеми, моделі, гіпотези, які відображують уявлення дослідників про розвиток науки: відповідно до того, які засоби обираються для дослідження, один і той самий історико-науковий матеріал описується і пояснюється в межах різних методологічних схем. Визначається, що формування в науці XVI-XVII століття нового стилю мислення, який затверджував ідеали і норми експериментальної, дослідної науки, а також широке використання математичних і теоретичних методів, вимагали не тільки переосмислення пізнавальних традицій, що склалися, а й побудови нових концептуальних моделей природи й світу в цілому. В результаті дослідження з позицій соціальної історії науки (в межах методології case studies) зроблені висновки, які стосуються взаємовідношення науки й релігії в розглядуваний період, і на підставі яких можна констатувати, що історія Г.Галілея не може слугувати доказом їх повної несумісності. Прибічники позиції невтручання науки й релігії в справи одне одного вважають, що їх завдання не перетинаються: наука прагне фактів і розвиває теорії, які їх пояснюють, а релігія спрямовує свій інтерес у сферу людських цілей, смислів і цінностей. Сьогодні зрозуміло, що наука не має особливого соціального статусу, і тому наступний крок на шляху досягнення історичної істини, на моє глибоке переконання, має врахувати конвенційність, відносність таких термінів, як „наука” і „не наука”, що жодним чином не відміняє факту суттєвої відмінності інституту науки від інших інститутів, а сприяє знаходженню нових культурних і духовних смислів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ