Національно-патріотичні аспекти культурно-мистецької спадщини України (60-80-ті рр. ХХ ст.) - Автореферат

Сучасні процеси розбудови незалежної України актуалізують проблему переосмислення її історії, культурних цінностей як основи національного відродження і докорінних трансформацій постколоніальної суспільної свідомості народів, які тривалий час були позбавлені державності, зазнаючи політично-економічної, соціально-правової, культурної залежності від тих держав, до складу яких вони входили. У 60-80-тих роках ХХ ст. відбулися геополітичні міжнародні та національні трансформації, в тому числі конфедеративного обєднання СРСР, унаслідок яких сформувалися потужні антиколоніальні, національно-визвольні рухи, зокрема й український національно-патріотичний. Їхні особливості ґрунтовно досліджено в історико-теоретичних працях з антропології, історії, лінгвістики, культурології та з інших галузей знань, уможливлюючи узагальнити європейські націотворчі процеси, до яких належав і український, який спирався на культурно-лінгвістичний фактор творення нації. У деяких довідниках із соціології, у політологічних енциклопедичних виданнях визначено зміст таких понять, як: „національна свідомість” - система уявлень про історію своєї нації, етнічну спільноту, її місце серед інших спільнот, про національні інтереси, ідеали і цінності; «патріотизм» - любов до Батьківщини, почуття відповідальності за її долю, готовність і здатність служити її інтересам. Мета дисертаційного дослідження - обєктивно відтворити національно-патріотичну складову культурно-мистецької спадщини України 60-80-х років ХХ ст., яка була вираженням загальнонаціонального прагнення народу до незалежності України.У першому розділі - „Історіографія проблеми та огляд джерел” - проаналізовано історіографію, джерела дослідження, які висвітлили ступінь дослідження національного питання та його національно-патріотичної складової в українській та зарубіжній історіографії. Праця І.Дзюби вперше порушила питання прав, свобод вільного національного розвитку України у складі СРСР, де автор зазначив, що національна справа є справою всього народу і кожного громадянина, зокрема. В.Баран у своїх працях „Україна після Сталіна…”, „Україна 1950-1960-х рр…”, „Україна крізь віки”, „Україна: новітня історія…” також розкриває теорію злиття націй в єдину радянську. Таким чином, аналіз історіографії дозволив дійти висновку, що заявлені праці розкрили громадсько-політичні аспекти боротьби української інтелігенції за право національного, самобутнього розвитку України. Теоретичну основу з національного питання становлять праці зарубіжних дослідників І.Лисяка-Рудницького („Історичні есе”), американського вченого Б.Андерсона („Уявлені спільноти”), які розкрили сутність понять „етнос”, „національно-культурне відродження”, „нація”, „націоналізм”. І.Лисяк-Рудницький визначив, що багатозначність цих термінів відбиває складний характер українського націотворчого процесу, а ознакою нації є етнос, який відзначається сукупністю обєктивних ознак, таких як своєрідні звичаї, побут і мова, які передаються від покоління до покоління без свідомих зусиль, шляхом суспільного успадкування.Дисертаційне дослідження засвідчило, що національно-патріотичні аспекти культурно-мистецької спадщини України 60-80-х рр. На думку вчених, терміни „етнос” і „нація” означають дві форми існування одного і того ж народного організму: у первісних його формах, як мало усвідомленого стану етносу, обєднаного спільною територією, звичаями, народною мовою, побутом, і націю як вищу форму його розвитку, організовану внутрішньо-структурованими елементами самоусвідомлення, консолідації на основі спільних ідей та інших ознак. Вони стали головними ідейними засадами організації націонал-визвольних рухів 60-х років ХХ ст., зокрема і в радянській Україні, закріплюючи право на самовизначення кожної нації загалом та української зокрема, права людини, громадянина, народу, нації на вільний і рівний розвиток незалежно від раси, мови, релігії, політичних переконань, національного походження, право на свободу думки, захист моральних і матеріальних інтересів авторів наукових праць та мистецьких творів. Аналіз внутрішніх національних процесів дав змогу дійти висновку, що СРСР, у складі якого була й Україна, спільно з міжнародною спільнотою ратифікував усі ці угоди і пакти, зобовязавшись узгоджувати всі національні особливості розвитку народів, які перебували у його складі. Серед них - „Програма Комуністичної Партії Радянського Союзу”, на основі якої було заборонено будь-які прояви українського націоналістичного характеру, Постанови „Про підготовку до 50-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції і 50-річчя встановлення Радянської влади на Україні”, „Про підвищення відповідальності керівників органів преси, радіо, телебачення, кінематографії, установ культури і мистецтва за ідейно-політичний рівень матеріалів, що публікуються та репертуару”, „Про заходи щодо дальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках” та ін.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ