Національно-культурний дискурс на шпальтах газети "День" - Статья

Культурні та національні зміни в житті країни привертають увагу новітніх медіа, зростає інтерес науковців до цього питання. Не оминає ця тема й друковані ЗМІ, які були й залишаються важливою та впливовою ланкою суспільного життя. Національно-культурний дискурс є відображенням суспільного життя всієї країни, репрезентатором духовних та моральних цінностей і стереотипів. Аспекти дискурсу розглядали такі науковці: М. Мета статті - визначити тематику матеріалів, які виявляють національно-культурні дискурси в щоденній всеукраїнській газеті «День»; простежити їх завдання та функції в сьогоднішньому медійному просторі.Бацевич зазначає: «Дискурс - тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, процес, утілений у певній (іноді значній) кількості повідомлень; мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, друковану, паралінгвальну тощо), відбувається в межах одного чи кількох каналів комунікації, регулюється стратегіями й тактиками учасників спілкування та являє собою складний синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним колом “форм життя”, залежних від тематики спілкування» [1]. Філіна стверджує, що дискурсу в сучасному лінгвістичному обігові притаманні такі розуміння: - дискурс як текст у сукупності з екстралінгвістичними - прагматичними, історико-та соціокультурними, психологічними й іншими чинниками, що зумовлюють його сутність (Т. ван Дейк, Ю. До названих вище трактувань поняття (дискурс як тип комунікативної діяльності; дискурс як текст, сукупність висловлювань; дискурс як словесний компонент комунікативного акту; дискурс як ментальне утворення, що виникає у свідомості читача в процесі сприйняття тексту, тощо) вважаємо за необхідне додати, що довідкові джерела, зокрема «Великий тлумачний словник української мови», «Словник іншомовних слів», «Український педагогічний енциклопедичний словник» та ряд інших, пояснюючи терміни «дискурсивний», «дискурс» (від лат. discursus - міркування), акцентують увагу на тому, що це такий тип комунікативної діяльності, якому притаманні розсудливість, логічність. Загальновизнаними символами серед українців є державні атрибути (прапор, герб, гімн, мова), видатні історичні постаті, відомі люди (Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Вячеслав Чорно-віл, Тарас Шевченко, Леся Українка, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Амосов, Богдан Ступка, Вячеслав Вакарчук), окремі категорії людей, що здобули добру славу (козаки, воїни УПА та АТО, люди Майдану, кіборги, волонтери), географічні назви (Крути, Чорнобиль, Петриківка), що символізують історичні та культурні аспекти нашого буття, рослинні й тваринні народні символи (червона калина, кінь, зозуля, чорнобривці, золотиста пшениця, соняшник, верба, лелека), символічний одяг (вінок, вишиванка, вишитий рушник), обереги (хліб, батьківська хата, материна пісня, писанка, ікона), традиційні страви (борщ, галушки, сало, пироги, вареники) тощо. Івшиної, ця правда необхідна не тільки Україні, але й нашим сусідам, Європі, світові, які були «відрізані» від знань «...про те, як у нашого народу вогнем, мечем, віковими заборонами рідного слова, голодом, репресіями забирали право на свою справжню історію, ідентичність, церкву, память, а взамін - кровю, терором, цензурою, брехливими книгами, продажними ЗМІ навязували ідеї “русского мира”, імперської “спільности”.Як бачимо, видання виховує духовне та культурне розуміння сьогодення й майбутнього крізь призму минулого, допомагає вивчати культурну спадщину нашого народу, розкриває невідомі сторінки національного буття, відкриває багатство культури та історії України.