Національно-культурне відродження етнічних меншин Центральної України в 90-х роках ХХ ст. - Автореферат

Україна є поліетнічною державою, на території якої, за даними перепису населення 1989 р., проживають представники понад 100 національностей. Під національними ми розуміємо традиції не лише українців як титульного етносу, а й традиції представників інших національностей, що населяють Україну. Одним з проявів етнічного відродження національних меншин є створення та діяльність національно-культурних організацій, які обєднують людей з метою здійснення різноманітних заходів, спрямованих на сприяння етнічному відродженню тієї чи іншої меншини. Але так як діяльність цих обєднань, що роблять свій вагомий внесок у розвиток культур етнічних меншин (а оскільки представники цих меншин є також громадянами України, то і в розвиток української держави загалом), є складовою частиною процесу відродження, то ці організації також заслуговують на всебічне вивчення. Відносна віддаленість центральної частини України від кордонів з іншими державами (Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Білоруссю, Росією) послаблює безпосередній вплив з боку цих держав на представників своїх етносів, що є меншинами на території України.У звязку з тим, що обєктом нашого дослідження є життя етнічних меншин, які проживають на території центральної України, зокрема діяльність національно-культурних обєднань етнічних меншин, то нас передусім цікавить те, як саме дослідники окреслюють поняття “етнічної меншини”. Вміщені в цих довідниках теоретичні матеріали та статистичні відомості дозволяють краще зрозуміти проблеми національно-культурного розвитку української держави, дають змогу осмислити процес етнічного відродження як українського, так і інших етносів, що мешкають на території України. Таким чином, як показує аналіз наукової літератури, дослідники звертаються головним чином до аналізу етнополітичної бази розвитку міжнаціональних відносин на сучасному етапі, зупиняються на історії розвитку окремих національних меншин, що мешкають на території сучасної української держави, на основі нещодавно відкритих джерел висвітлюють історію депортації населення і сучасні проблеми, повязані з відновленням історичної справедливості та поверненням населення на місця колишнього проживання, проте практично не розглядають процес національно-культурного відродження етнічних меншин як в Україні загалом, так і в її центральній частині та діяльність їх національно-культурних обєднань в умовах розбудови української державності як складову частину цього загального процесу. національний культурний етнічний україна До цієї ж групи зараховуємо і укази та постанови Президента та уряду, зокрема Указ Президента України про утворення українсько-німецького фонду, Указ Президента України про фонд розвитку культур національних меншин України та Положення про Фонд розвитку культур національних меншин України, Постанову Президії Академії наук УРСР про утворення відділу єврейської історії і культури, Постанову Кабінету Міністрів України про спеціалізовані редакції для випуску літератури мовами національних меншин України, Звернення Верховної Ради України до громадян України всіх національностей, Основи законодавства про культуру тощо. Серед цих видань можна відзначити часописи “Політика і час”, “Віче”, “Український історичний журнал”, “Відродження” (часопис з питань культури та освіти національних меншин України), “Сучасність”, “Філософська і соціологічна думка”, газети “Освіта”, “Українське слово”; багато проблем, повязаних з правовим становищем національних меншин, висвітлює періодичне видання “Права людини в Україні”.Розвязуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов певних висновків: в 90-х роках ХХ століття в Україні процес національно-культурного відродження охопив як титульний етнос, що призвело до появи нової незалежної держави, так і власне національні меншини; різні політичні партії в своїх програмах звертають увагу лише на такі проблеми, як гарантії національним меншинам забезпечення демократичних прав і свобод; надання можливості вільного розвитку культури національних меншин; облаштування представників раніше депортованих народів; вирішення мовного питання; на території Центральної України, незважаючи на невеликий відсоток представників національних меншин і їх переважно дисперсне розселення, також проходив процес національно-культурного відродження, проявом якого зокрема були створення і активна діяльність різноманітних національно-культурних обєднань; проаналізувавши основні положення, що містяться в статутах національно-культурних обєднань, та конкретні заходи, які проводяться даними організаціями, можна виокремити такі пріоритетні напрями їх діяльності: освітня робота, поглиблення знання мови власної національності, а в більшості випадків - вивчення її; задоволення національно-культурних потреб членів обєднань; забезпечення інформаційних потреб; збереження та поширення національно-культурних традицій, ремесел, звичаїв та народних обрядів; відновлення історичної справедливості (щодо депортованих народів); вивчення та популяризація історії етн

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ