Національний характер як предмет соціально-філософського аналізу - Автореферат

Фіхте) здійснюється розробка понять “народ”, “нація”, “характер нації”, як філософських категорій, що несуть не лише історичне, а й світоглядно-методологічне навантаження. Розпочинається філософський аналіз національного характеру як феномена, суттєво повязаного із процесом саме національного розвитку. Починаючи з епохи романтизму, який обґрунтував ідею “духу народу” не лише як раціональної, але й позараціональної дійсності, національний характер виступає як предмет комплексних, різнобічних досліджень з боку психології, етнографії, культурології, філософії. Ті ж дослідники, які визнавали національний характер як реальність, в силу тогочасних політичних та ідеологічних обставин, практично не розділяли понять “народний” та “національний”, акцентували увагу на соціально-класовій та етнографічній проблематиці і не повязували національний характер із концепцією національної ідеї. Практично всі дослідження, які стосуються проблем розвитку національної свідомості та самосвідомості, національної ідеї, національної культури, національної психології, національної політики, проблем взаємовідносин нації та особистості і т.ін.Виходячи з цього, етнос, народ, нація визначаються як реальні спільноти, соціальні субєкти, що суттєво визначають суспільний розвиток та мають характерологічні особливості, котрі виступають у вигляді форм поєднання, спілкування та самовизначення людських особистостей. Таким чином, нація постає як така форма існування етносу, за якої особистість отримує грунт для самовизначення і свободи, а сам етнос стає учасником загальнолюдського життя щонайменше у двох головних вимірах: по-перше, через свою залученість до міжнародного розподілу праці, світових політичних, економічних та культурних структур; по-друге - через перетворення внутрішніх форм життя, виробництва, речового середовища відповідно до найновіших досягнень світової цивілізації. Стосовно понять народ-етнос та нація, то у культурзасадничому розумінні сенсу нації вони виступають як одномірні, а в історико-проективному - відрізняються у звязку з історичною необхідністю формування демократичної національної держави, громадянського суспільства та відповідної особистості. Цими принципами етнічної визначеності, що відбивають концептуальні напрацювання етнографічних і соціально-філософських досліджень, є: по-перше, принцип спорідненості та спільності походження (генеалогічний); по-друге - еволюційний, який фіксує факт розвитку етносу і історичний характер людської спільності; по-третє - принцип самоідентифікації, тобто самовіднесення людей до відповідного етносу; по-четверте - релятивний принцип, суть якого полягає в тому, що етноси існують і визначаються лише у відношенні один до одного, у системі взаємних впливів; по-пяте - принцип гетерогенності етнічної належності, у відповідності з яким, належність людини до етносу не є однаковою для всіх, а має різний зміст залежно від того, яке місце займає людина у системі етнічної самоорганізації; по-шосте - принцип “персоналізованості” етнічної спільноти, котра існує не лише у вигляді надіндивідуальної загальності життя, а передусім втілюється в особливому людському типі, специфічній індивідуальності, котра створюється культурно-історичним життям народу. Німецькі філософи заклали, по суті, основу сучасного розуміння феномена нації і національного характеру як певного ідеалу чи “моделі” нації, як світоглядного орієнтира, який виокремлює націю серед інших спільнот і одночасно поєднує її з ними та виступає чинником національної ідентифікації особистості.

2. Основний зміст роботи