Національне як екзистенційний проект і рух екзистенції у предметному полі празької поетичної школи - Автореферат

Тут годилося б визнати, що, з одного боку, національний досвід України є унікальним та предметно багатим для того, щоб лягти в основу новітніх філософських концепцій, з другого, він є недостатнім у тому розумінні, що інтеґрація у європейський простір, яка є актуальною настановою на становлення України як держави на світових теренах, відбувалася фраґментарно, та й врешті не вважалася за підставу національного зростання. Смислове національне поле актуалізоване як зовнішніми чинниками (самоствердження національних держав, зростання ролі національного фактора в соціокультурному просторі тощо), так і внутрішніми (ідеться про зміну парадигми філософування ѕ від традиційної, заснованої на відношенні “свідомістьѕ буття, до іншої, зосередженої на співвідношенні “людина ѕ буття”). Ідея державності України, яку активно відстоювали “вісниківці” (О.Теліга та О.Ольжич займали провідні позиції в українському національно-визвольному русі і гуртувалися навколо “Літературно-наукового вісника”, який після поразки УНР видавав у Львові Д.Донцов), суголосна сучасним життєвим національним настановам на ствердження України як національної держави на європейських теренах. Стан наукової розробки проблеми національного у предметному полі Празької поетичної школи засвідчує, що у філософській площині вона не розглядалася, а тому потребує детального філософського аналізу, що і обумовило необхідність цього дисертаційного дослідження. Національне і до сьогодні потребує чіткої категорійної мотивації саме як філософський феномен і так чи інакше залишається “розчиненим” у поняттях “нація”, “націоналізм”, “національна ідея”, “національна душа” тощо.У першому розділі “Національне у пошуковому дискурсі сучасної філософської думки” проаналізовано національне в контексті сучасних теоретико-методологічних пошуків та експліковано творчість “пражан” в українському інтерпретаційному полі. Стверджується думка про те, що у дослідженні національного виникла доволі парадоксальна ситуація Ї саме поняття начебто існує, але без власного смислового поля, воно фактично було витіснене у площину негативного, обертаючись водночас “на себе і проти себе”(І. У звязку з цим світ людини стає поліваріантним, а національна модель цього світу осягається далеко не традиційним способом, про що свідчить праця Г. Філософи-шістдесятники, висловлюють думку про те, що проблема буття не може бути поставлена інакше, як проблема буття людини. Істотним етапом усвідомлення національного світу як світу культури стала фундаментальна праця колективу антропологів та культурологів Інституту філософії НАН України “Феномен української культури: методологічні засади осмислення”, у якій національне постало як автономний обєкт філософсько-антропологічної рефлексії.Національне отримує достотну мотивацію саме в екзистенційно-антропологічній філософії, у котрій набуває креативних здатностей формування людського світу в культурно-духовних засягах і постає новою рефлексивною версією людського буття у Празькій поетичній школі. Процес, у якому екзистенція відкривається, здійснюється як проект, який осмислюється як “направленість на”, як здатність кінечної істоти бути скерованою. Національне у “пражан” є рухом екзистенції, оскільки відкриває її можливості стати історичною екзистенцією. Тому проблема філософії, яка прагне реалізувати цю внутрішню конститутивну єдність, що, по суті, є єдністю метафізичного та екзистенційного горизонтів, зводиться до проблеми природи людини. Збагачений античними інтуїціями, екзистенційний світ “пражан” виступає у своїй матеріальній плоті як поетизована земля і у духовному вияві Ї як замисел домівки буття.

1. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ