Характеристика актуальності національного питання в історичному розвитку народу. Аналіз особливостей національного руху на українських землях на початку ХХ століття. Дослідження політики радянської влади стосовно різних національностей на території СРСР.
При низкой оригинальности работы "Національне питання й національна політика: крах суспільних очікувань", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Надмірне розширення і встановлення російської гегемонії над численними націями й територіями, не схильними бачити в Росії зразок вищої цивілізації, стало важким тягарем і для самих росіян, яким було важко самоіден-тифікуватися незалежно від імперії. Простежуючи у «Передньому слові» до збірника «Громада» 1878 р. процес розірвання української землі «між сусідніми царствами і начальствами», він вбачає суть цієї драми в тому, що замість одного українського народу в Росії перед світом постали три його частини - Малоросія, Слобідська Україна і Новоросія, причому останню (колишні Вольності Війська Запорозького) начальство довільно ділило на губернії, зганяло українців із своїх земель і «розбавляло» іншоетнічним елементом. На скликаному Центральною Радою Українському національному зїзді (6-8 квітня 1917 р.) вперше було озвучене українське бачення широкої національно-територіальної автономії України у складі демократичної Республіки Російської як запоруки забезпечення «потреби нашого народу і всіх інших народностей, котрі живуть на українській землі» . Велика увага, яку зїзд приділив проблемам федералізму й автономії, територіальних меж (з цих питань було зачитано 8 рефератів відомих правознавців), стала незаперечним свідченням того, що проблема самовизначення ставиться в Україні на практичний грунт. Територіальні межі України пропонувалося визначити за етнографічним принципом - українськими мали вважатися ті адміністративно-територіальні одиниці, в яких більшість населення становили українці.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
