Виявлення специфіки архітектури як інструменту соціального управління та формування політики пам’яті. Загальна характеристика колективної пам’яті українського суспільства. Обґрунтування необхідності популяризація національної архітектурної спадщини.
При низкой оригинальности работы "Національна архітектурна спадщина як інструмент формування політики пам’яті", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Створення і усвідомлення індивідами “місць памяті” є головним чинником формування групової ідентичності; а вивчаючи зміну цих місць, можна зрозуміти зміну історичної самосвідомості й колективної ідентичності певної соціальної групи, а значить, і сформувати концепції політики памяті [2]. Дану сферу діяльності органів публічної влади у політичному та науковому дискурсі прийнято називати “державною політикою памяті”, під якою розуміють сукупність офіційних репрезентацій історичного минулого, комеморативнних стратегій та практик, орієнтованих на формування історичної стратегії памяті національної спільноти. Його визначають такі фактори, як (1) наявність у суспільній свідомості населення України виразного дуалізму у поглядах на минуле, вираженого у співіснуванні двох антагоністичних моделей історичної пам’ яті, які умовно можна позначити як “націоцентрично-державницьку” та “імперсько-радянську” [3]; існування визначених регіональних варіантів колективної пам’ яті, що продукує відмінні типи колективної ідентичності (2); розмитість уявлень про походження, етно-та націогенез українців, що спричиняє недоформованість на рівні колективної пам’ яті історичної автономності українського народу (3); комплекс віктимности, що виступає лейтмотивом історичного наративу українства, в наслідок чого у суспільний свідомості Україна постає жертвою, обєктом, а не субєктом творіння власної історії (4); відчутна орієнтація на історичні наративи сусідніх країн певної частини населення України (5); певна відірваність української національної пам’ яті від загальноєвропейського історичного контенту, так само, як і віддаленість та неартикульованість української нації у памяті європейців (6); відчутна присутність в історичній свідомості громадян України знаків радянської доби, які зберігаються завдяки механізму ретрансляції через покоління та усталені зразки радянської художньої творчості й символічний простір (перелік державних свят, церемонії, памятники, топоніміка тощо). Саме семіотичний вимір владних відносин у державі демонструє потужність символічного капіталу мистецтва та архітектури, як механізму політичного управління, зокрема й у сфері політики памяті. Кваліфікуючи політику як policy, тобто, як концепцію, програму дій або безпосередньо дію індивіда чи групи, він водночас розглядав її і як politics-сферу суспільного життя (поле), де конкурують різноманітні policy.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
