Виявлення специфіки архітектури як інструменту соціального управління та формування політики пам’яті. Місце архітектурної спадщини серед інструментів формування державної політики пам’яті. Поєднання процесів самоідентифікації влади та історичної динаміки.
При низкой оригинальности работы "Національна архітектурна спадщина як інструмент формування політики пам’яті", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Symbolic nature and social management potential of architecture as the formation means of the politics of memory are shown. This makes architecture the universal constituent of sociopolitical order and instrument of the state politics of memory. Показано знаковую природу и социоуправленческий потенциал архитектуры как инструмента формирования политики памяти. Хальбвакс у програмній роботі "Колективна память" визначає різницю між історією та памяттю, яка полягає, зокрема, в тому, що перша ґрунтується на "усучасненні" того, що багаторазово згадується багатьма поколіннями, а друга є документально підтвердженою і критично дистанціюється від сьогодення [1]. Його визначають такі фактори, як (1) наявність у суспільній свідомості населення України виразного дуалізму у поглядах на минуле, вираженого у співіснуванні двох антагоністичних моделей історичної памяті, які умовно можна позначити як "націоцентрично-державницьку" та "імперсько-радянську" [3]; існування визначених регіональних варіантів колективної памяті, що продукує відмінні типи колективної ідентичності (2); розмитість уявлень про походження, етно-та націогенез українців, що спричиняє недоформованість на рівні колективної памяті історичної автономності українського народу (3); комплекс віктимности, що виступає лейтмотивом історичного наративу українства, в наслідок чого у суспільний свідомості Україна постає жертвою, обєктом, а не субєктом творіння власної історії (4); відчутна орієнтація на історичні наративи сусідніх країн певної частини населення України (5); певна відірваність української національної памяті від загальноєвропейського історичного контенту, так само, як і віддаленість та неартикульованість української нації у памяті європейців (6); відчутна присутність в історичній свідомості громадян України знаків радянської доби, які зберігаються завдяки механізму ретрансляції через покоління та усталені зразки радянської художньої творчості й символічний простір (перелік державних свят, церемонії, памятники, топоніміка тощо).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
