Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 – 1918 рр.) - Автореферат

У новітній суверенній Україні партії, що проголосили свою орієнтацію на соціал-демократичну ідею та належність до міжнародної соціал-демократії, виникли одними з перших уже на зламі 80-90-х років, однак і дотепер не змогли зайняти належного місця в політичному спектрі. У Галичині й на Буковині під владою Австро-Угорщини вони були складовою частиною єдиної, федеративної Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА), її національними секціями, що діяли цілком автономно, проте не поривали тісного звязку з австрійським робітничим рухом. Обєктом дослідження в дисертації є автономні національні секції СДРПА кінця ХІХ - початку ХХ ст., які діяли в Галичині й на Буковині, а саме Галицька робітнича партія (ГРП, 1890-1892 рр.), Соціал-демократична партія Галичини і Сілезії (СДПГІС, 1892-1899 рр.), Польська партія соціал-демократична Галичини і Сілезії (ППСД, 1899-1918 рр.), Українська соціал-демократична партія Галичини й Буковини (УСДП, 1899-1918 рр.), Буковинська соціал-демократична партія (БСДП, 1896-1918 рр.), яка у свою чергу складалася з пяти національних секцій (румунської, німецької, єврейської, польської, української), а також Єврейська соціал-демократична партія Галичини і Буковини (ЄСДП, 1905-1918 рр.) як самопроголошена, але офіційно невизнана секція СДРПА, що теж діяла на основі її програми й статуту. Предмет дослідження становлять ідейно-політична, організаційна, культурно-просвітня та інша діяльність соціал-демократичних партій Галичини й Буковини, їх взаємини між собою, з австрійською соціал-демократією та іншими політичними силами, а також історичні передумови, причини й фактори, що визначали характер, особливості й перебіг найважливіших процесів у робітничому та соціал-демократичному русі, його місце й значення в суспільно-політичному житті Австро-Угорщини. Мета дослідження полягає у всебічному й обєктивному вивченні та висвітленні на основі нових джерел історії зародження, становлення й розвитку національних секцій австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині в складі Австро-Угорської монархії, у контексті найважливіших тенденцій в австрійському й міжнародному робітничому русі, на тлі суспільно-політичного життя регіону, країни, процесів у Центрально-Східній Європі.Це неопубліковані протоколи засідань загальнопартійного Заряду СДРПА, офіційна кореспонденція її Секретаріату, що зберігаються в архіві центральних органів партії у Відні (Австрія), протоколи засідань та інша діловодна документація Виконкому ППСД, збережена у фондах Державного архіву в Кракові (Польща). Джерела другої групи (іншого походження) можна умовно поділити на джерела державного походження й документи інших партій та організацій. Попри формальну рівноправність реальне становище майже однакових за чисельністю поляків і українців у Галичині, українців та румунів на Буковині було нерівним. Формування в Галичині й на Буковині класичної масової бази соціал-демократії - промислового пролетаріату - розпочалося в середині ХІХ ст. і було повязане з розвитком нафтової, вугільної, озокеритної, деревообробної, солеварної, будівельної та інших галузей промисловості. За даними 1910 р., найбільше серед робітників було євреїв і німців - 48%, далі йшли українці (18%), румуни й молдавани (16%), поляки (15%).Вирішальну роль у заснуванні всіх трьох галицьких національних соціал-демократичних партій (польської (1890 р.), української (1896, остаточно 1899 р.), єврейської (1905 р.)) відіграла молодь, яка вийшла з лона патріотичних учнівських і студентських осередків і поєднувала у своєму світогляді помірковано-марксистський варіант соціалізму з національною ідеєю. Якщо для соціальних перетворень соціал-демократи обрали еволюційний, легальний, парламентський шлях, то для кінцевого вирішення національного питання практично без вагань апробували збройну боротьбу, апелюючи при цьому до історичних традицій своїх народів (поляки - до повстань 1830-1831 та 1863-1864 рр., українці - до Хмельниччини, І.Мазепи тощо). Зокрема польська тісно співпрацювала з ППС, перебувала під впливом її ідеології, українська підтримувала інтенсивні контакти з РУП, згодом - УСДРП, єврейські соціал-демократи Галичини й Буковини були орієнтовані на Бунд. Формально вона не була окремою секцією австрійської соціал-демократії, не мала свого представництва в загальнопартійному керівництві та на зїздах, однак діяла як цілком автономна, єдина організація, яка проводила крайові конференції, обирала свій крайовий керівний орган, координувала роботу, здійснювала спільні політичні акції і через відсутність явної переваги якоїсь зі своїх секцій мала переважно позитивний досвід міжнаціональних взаємин. Порівняно сильнішою була єврейська секція БСДП, яка підтримувала тісний звязок із ЄСДП, досить впливовою - румунська, котра єдина мала свого представника в австрійському рейхсраті (Г.Григоровича), однією з найактивніших - українська, завдяки енергійній діяльності її лідера О.Безпалка.

Основний зміст роботи