Наслідки спінальної травми з ураженням спинного мозку на рівні поперекового відділу хребта та методи їх корекції в період реабілітації - Автореферат

Травматична хвороба спинного мозку відноситься до найбільш тяжких захворювань нервової системи, що приводить до інвалідизації майже 90 % постраждалих (Кондаков Е.Н., 2002). Сучасні дані стосовно патогенезу спінальної травми (Борщенко И.А., 2000; Баснокьян А.Г., 2003) свідчать про те, що дегенеративні зміни у вогнищі травми та прилеглих і віддалених частинах спинного мозку тривають і призводять до зміни морфологічних особливостей спинного мозку в залежності від періоду травматичної хвороби. В сучасній літературі, присвяченій спінальній травмі (Перльмуттер О.А., 2000; Белова А.Н., 2000; Корж А.А. и соавт., 1987; Фищенко В.Я., 2004), акцент переважно ставиться на лікування в гострому періоді: методах оперативних втручань та профілактиці вторинного пошкодження спинного мозку. Новітні методики ведення хворих в гострому та ранньому періодах спінальної травми вимагають зміни підходів до реабілітації таких пацієнтів. Не зважаючи на дані щодо ефективності застосування медикаментозних, фізіотерапевтичних та кінезитерапевтичних засобів в лікуванні травматичної хвороби спинного мозку (Качесов В.А., 2002; Беляев В.И., 2002; Белова А.Н., 2000; Перльмуттер О.А., 2000), відсутні єдині підходи до лікування та профілактики її ускладнень.Під спостереженням знаходилось 95 хворих із закритою хребетно-спинномозковою травмою на рівні поперекового відділу хребта, з них 93 хворих з травмою на рівні першого поперекового хребця та 2 хворих з травмою на рівні другого поперекового хребця. Хворі цієї групи були поділені на дві підгрупи: до першої підгрупи віднесено 23 хворих з повним пошкодженням спинного мозку, в віці 20-48 років (середній вік 32,7±3,56 років), з них 18 чоловіків (78 %) та 5 (22 %) жінок; до другої підгрупи - 19 хворих з частковим пошкодженням спинного мозку, в віці 20-42 роки (середній вік 31,1±3,84 років), з них 12 чоловіків (63 %) та 7 (37 %) жінок. Першу підгрупу другої групи склали 13 пацієнтів з повним порушенням провідності спинного мозку, з яких 11 чоловіків (85 %) і 2 жінки (15 %), віком від 22 до 49 років (середній вік 28,9±4,25 років); другу підгрупу - 40 хворих з неповним порушенням провідності спинного мозку, з яких 27 чоловіків (68 %) і 13 жінок (32 %), віком від 18 до 65 років (середній вік 37,4±3,9 років). Порушення сечовипускання у хворих з повним ураженням спинного мозку на рівні поперекового відділу хребта було змішаним: порушувалась як евакуаторна, так і накопичувальна функція сечового міхура, що проявлялось слабкістю скорочення детрузора - мала кількість сечі в одній порції (97,8±6,02 мл) та великий обєм залишкової сечі (172±14,4 мл), а також зниженням комплаенса сечового міхура - невеликий обєм сечового міхура, підвищена кількість актів сечовипускання за добу (18,7±0,9) та дуже короткий термін утримування сечі - (97,8±6,02 с), що могло свідчити про сакральне і надсакральне ураження спинного мозку. Характеристика пасивних рухів в суглобах нижніх кінцівок: розгинання в кульшовому суглобі збережене в повному обсязі у 52 % хворих, обмежене у 48 %, середній обєм по підгрупі склав 23,9±3,3° (80 %), згинання в колінному суглобі було в середньому 126,3±6,3° (94 %), обмежене у 37 % хворих, перерозгинання в колінному суглобі на 13,6±4,9° (136 %), наявне у 52 % хворих, підошовне згинання в надпятково-гомілковому суглобі до 36,9±4,8° (74 %), обмежене у 74 %, тильне згинання в надпятково-гомілковому суглобі - 7,4±3,5° (37 %), обмежене у 84 % хворих.В дисертації наведене теоретичне узагальнення та практичне вирішення наукової проблеми травматичної хвороби спинного мозку на рівні поперекового відділу хребта, що стосувалося неврологічного дефіциту та зміни якості життя у звязку зі спінальною травмою, та розроблений комплекс лікувально-реабілітаційних заходів, що призводять до покращання або стабілізації процесу. В підгрупі хворих з повним ураженням спинного мозку на рівні поперекового відділу хребта мав місце переважно периферичний парез в мязах передньої групи стегна (відсутність фарадичної збудливості у 70 % хворих) та гомілки (відсутність фарадичної збудливості у 100 % хворих), а в підгрупі з неповним ураженням спинного мозку на рівні поперекового відділу хребта були більш виражені явища денервації в сідничних мязах та мязах задньої групи стегна (відсутність фарадичної збудливості у 84 % хворих). Порушення сечовипускання при ушкодженні спинного мозку на рівні поперекового відділу хребта характеризувалися порушенням як евакуаторної, так і накопичувальної функції сечового міхура, що обумовлено комбінованим сакральним та надсакральним пошкодженням спинного мозку, що проявлялось слабкістю скорочення детрузора та зниженням комплаенса сечового міхура. Алгоритм рухового відновного потенціалу у хворих із спінальною травмою спинного мозку на рівні поперекового відділу хребта складався з визначення стану рухової сфери, наявності больового синдрому та його характеру, вираженості тривоги та депресії, що обумовлювало якість життя пацієнта і перспективи відновного лікування. Розроблена індивідуалізована програма реабілітаці

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ