Танець як один із видів мистецтва. Сценічна обробка народного танцю. Українське, російське, білоруське, молдавське, грузинське, болгарське, словацьке та угорське народне хореографічне мистецтво. Класифікація народних танців. Іспанський сценічний танець.
ТАНЕЦЬ ЯК ОДИН ІЗ ВИДІВ МИСТЕЦТВА Як і всі інші види мистецтва, танець відображає дійсність, що нас оточує, розкриває навколишнє життя в усіх його проявах. Музика - її зміст, музична драматургія - основа (душа) танцю. Створюючи танцювальний твір, балетмейстер повинен враховувати зміст музичного твору, його форми, стиль, характер, ритм, емоційний стан. Він повинен відчувати не тільки ритм і метр, але й уловлювати зміст, розуміти і передавати його в рухах. Музикою для танців можуть служити не тільки мелодії, що їх виконують на музичних інструментах, але й пісні. Пісню може виконувати хор, соліст чи сам виконавець одночасно з танцем, або чергуючи з ним. Наприклад: коломийки, частівки, гагілки, Марена (українська народна пісня). НАРОДНО-СЦЕНІЧНИЙ ТАНЕЦЬ Народно-сценічний танець - це художній твір, який опрацював балетмейстер. Це танець, що побудований за сценічними та драматургічними законами. У час постановки народно-сценічного танцю потрібно виконати необхідну мелодію і делікатно зберегти характерні особливості народного танцю. Це значний набуток розвитку хореографічного мистецтва. Істотною відмінністю є підготовка до руху (в українському танці - це непомітний затактовий рух, на якому здебільшого не фіксується увага глядача) та кульмінація (тобто традиційна поза після закінчення класичного). У багатьох творах П.Вірського відчувається філігранне поєднання класичного та народного танців. Саме ця основна особливість класичного танцю має великий вплив на створення і розвиток характерного танцю, вона служить фундаментом для театралізації і узагальнення фольклорного матеріалу, формування стилістичних особливостей танців різних народів. Розглянемо більш детально перший принцип обробки народного танцю, започаткований В.Верховинцем. Ускладнюючи лексику та композицію, спрощуючи костюм, аранжуючи музику, постановник нібито спотворює народний стиль, порушує традицію. Ось думка з цього приводу Ігоря Мойсеєва: Вивчення фольклорних танців без втілення їх потім на сцені, мені здається, марнотратством часу. Очевидно, потрібно погодитися з видатним хореографом нашого часу. Інколи незначна трансформація елементу в його побудові, ракурс повороту голови, плечей, акцент головою, гра обличчям дуже змінює рух. Значна кількість рухів у сучасній народно-сценічній хореографії дивиться набагато краще, якщо знайдено той чи інший ракурс, певне нестандартне положення корпусу та ін. Є тут тільки невдахи-залицяльники, до яких народ ставиться із своєрідною іронією (Джиґунець, Юрочка тощо), чи задиркуваті хлопці та дівчата (Микита, Ґандзя). Таку ж картину бачимо і в Болгарії-хоро, ричениця; в Польщі - краковяки, обереки, мазурки; у Словаччині - обкрочаки, карічки; у Німеччині - вальси-кадрилі та польки і в Угорщині - чардаші, вербункоші. В народно-сценічному танці вона обробляється композитором чи концертмейстером як у мелодичному так і в ладовому плані, не кажучи вже про ритм чи темп (Берізка, Гуцулка). В Україні є багато ігор і танців повязаних з різними порами року. Виконувались вони у період весни і до початку літа, майже до Івана Купали. За характером українські „веснянки подібні до російських хороводів. „Ґонту танцюють один або декілька хлопців з шаблями у руках, інколи кожен з виконавців танцює з двома шаблями. Під час самостійних фрагментів танцю хлопці, як і в парному „Гопаку, показують свою силу, мужність, завзяття, а дівчата весело підохочують хлопців. А.Кос-Анатольського, балетмейстер М.Заславський, 1964 р.). Це надає танцю сучасного колориту. КАДРИЛЬ. Рухи танців цього району відзначаються пластичною округлістю, що великою мірою залежить від характеру використання рук, корпуса і голови.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
