Колективізація сільського господарства як важливий момент в історії УСРР. Процеси колективізації та розкуркулювання. Джерела народного опору політиці "суцільної колективізації". Низка "факторів стримування", що гальмували пробудження народного гніву.
При низкой оригинальности работы "Народний опір аграрній політиці радянської влади на зламі 1920—30-х рр. (на прикладі Черкащини)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Аналізуючи джерела протистояння влади і селянства в умовах суцільної колективізації, доцільно відійти від звичайної схеми, що зводиться до механічних пошуків причин того чи іншого явища та спробувати знайти вирішення проблеми крізь призму «факторів стимулювання» та «факторів стримування», які, відповідно, підштовхували і провокували селянство до відкритого конфлікту з владою, або ж, навпаки, запобігали цьому. До чинників, що стимулювали народний опір політиці колективізації, варто віднести: згортання НЕПУ, різкий поворот до політики «суцільної колективізації»; здійснення індустріалізації за рахунок села; політику хлібозаготівель та її невиправдано завищені норми; народне обурення репресивними заходами радянської влади щодо противників колективізації; наявність на селі великої кількості зброї; почуття відчаю та месництва через особисті образи, доноси, розкуркулення, заслання рідних, їх смерть в роки Голодомору; досвід селянського повстанського руху 19181922 рр. тощо. В межах цього явища прагнення селян протестувати проти заходів радянської влади виявлялося у сукупності активних і пасивних форм спротиву, тобто активної, пасивної, вміло замаскованої, приписуваної чи навіть припущеної опозиції. Так, до активних форм народного опору в УСРР на зламі 1920-30-х рр. належали: агітація (антирадянська і антиколгоспна); бунти; вбивства та замахи на вбивство активістів; виходи із ТСОЗІВ та колгоспів; втеча з рідних місць; займання та самовільний обробіток колгоспних земель; розкрадання майна колгоспів; напади на склади з продовольством; підпали; пікетування відділів міліції, з метою звільнення заарештованих односельців; побиття активістів; повстання; показові церковні служби-панахиди за радянською владою; псування кормів для худоби; розгони комісій, партійних осередків, комітетів, сільрад. Разом із тим, до пасивних форм селянського спротиву означеного періоду відносилися: антирадянський і антиколгоспний фольклор; відмова створювати насіннєві фонди, виконувати плани посівних, продавати хліб за низькими цінами; таємний продаж, моріння голодом або забій власної худоби, з метою не допустити її усуспільнення; невихід на роботу до колгоспів; листи-скарги до партійного керівництва; переховування зерна; імітація праці у колгоспах; неякісна робота.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
