Народна проза Куп’янщини у записах Петра Іванова: сюжет, мотив, образ - Автореферат

До таких досі непоцінованих постатей належить фольклорист, етнограф, краєзнавець, дослідник побуту та духовної культури Східного регіону України Петро Васильович Іванов, великий внесок якого в українську фольклористику, як засвідчують архіви та публікації про нього, досі залишається не вивченим. Тільки на початку 90-х років ХХ століття почали зявлятися друком певні праці фольклориста, зокрема, у збірнику “Українці: народні вірування, повіря, демонологія” (1991), перевидано його роботи “Народні оповіді про Долю”, “Народні оповіді про відьом та упирів”, “Дещо про вовкулак та з приводу них”. М.Красиков опублікував листи фольклориста до М.Янчука та декілька казок. Таке вперте замовчування імені було зумовлене кількома факторами: 1) радянська фольклористика розглядала лише соціально-ідеологічний напрямок фольклору, а польові записи П.Іванова включали багатий прозовий і поетичний матеріали різнобічного плану; 2) наукові статті дослідника стосувалися майже табуйованої теми - світогляду народу (“Народні уявлення і вірування про навколишній світ”, 1888, “Народні оповіді про Долю”, 1892, “Кому і у яких випадках народ молиться (Нотатка з Купянська, Харківської губернії)”, 1898,“Життя і повіря селян Купянського повіту, Харківської губернії”, 1907 та інші); 3) майже усі зафіксовані матеріали перебували у важкодоступних фондах рукописів м.Москви, куди українські учені мало навідувалися, а російських ця постать мало цікавила. Опубліковані досьогодні довідкові матеріали та статті дають підстави оцінювати наукову діяльність Петра Іванова як записування різножанрових фольклорних творів Купянського повіту Харківської губернії, які через певні історичні обставини як ХІХ ст., так і ХХ ст. залишалися поза увагою дослідників та видавців. Автор дисертації ознайомилась з архівними записами, здійснила декілька експедицій у регіон, де працював дослідник, і дійшла висновку, що домінантними творами, які входили у коло зацікавленості П.Іванова, є казки, легенди, оповідання, трохи менше - повіря.У першому розділі - “Народна проза у теоретичному осмисленні ХІХ ст. та наукова діяльність П.Іванова” - дисертант аналізує головні теоретичні положення вчених ХІХ ст. у вивченні народної прози та визначає внесок Петра Іванова у цей процес. Праці М.Драгоманова “Словянські варіанти одної євангельської легенди”, “Турецькі анекдоти в українській народній словесності”, М.Сумцова “Тур в народній словесності”, “Казки і легенди про Марка-багатого”, “До історії про вправного стрілка”, "Байка про вужа" та інші безперечно вплинули на творчу свідомість П.Іванова як одного з представників творчої еліти Слобожанщини. Він надавав великого значення українським звичаям, обрядам, повірям, прикметам, прислівям, легендам, переказам, казкам, бо вважав, що саме в них “джерело вірувань і філософії народу, зберігається запас знань і мудрості його і корениться основа національної його самобутності”. Серед казок у купянських записах домінують чарівні (43%) та побутові (37%) казки (казки про тварин становлять 20%). Аналіз зібрання казок Купянщини демонструє наявність серед них оригінальних, автентичних текстів, які не мають аналогів в опублікованих казкових збірниках ХІХ ст. та відсутність сюжетів у “Порівняльному покажчику сюжетів”, зокрема, “Ведмідь і Миша-кума”, “Заєць-робітник”, “Баба-Яга”, “Єлена Прекрасна і Козеня”, “Галагаша”, “Іван-царевич і Дід”, “Казка про Царя і про Царівну-Щуку-Зозулю”, “Пять загадок”, “Як Москалі Хохлів учили”, “Гомула”, “Солдат і Бабуся”, “Обманив” та інші.У висновках у формі підсумкових положень синтезовано результати досліджень, осмислено вагомість фольклористичної спадщини одного із великих сподвижників української фольклористики кінця ХІХ - поч. Серед дослідників цінностей народної творчості, котрі збирали, видавали, трансформували у своїх творах фольклорно-етнографічні традиції південно-східної України, тісно повязаних з історією козацтва, найяскравішими є імена Г.Калиновського, Г.Квітки-Основяненка, К.Сементовського, В.Пассека, М.Цертелєва, І.Срезневського, М.Костомарова, А.Метлинського, архієпископа Філарета Гумилевського, М.Сумцова, О.Потебні, П.Мартиновича, Г.Данилевського, Б.Грінченка, Д.Яворницького, П.Іванова, В.Іванова, А.Краснова тощо. Аналізуючи досягнення вітчизняної науки у галузі збирання і пропаганди народної творчості, не можна не звернути увагу на формування у ХІХ ст. певних регіональних фольклористичних центрів - Київського, Харківського та Львівського, які здійснювали значну діяльність у збереженні та осмисленні народної творчості, були певними науковими школами. Як фольклорист П.Іванов сформувався під впливом наукових досягнень цих центрів, устремлінь української інтелігенції розвивати національну свідомість, привернути увагу громадськості до природи культурних світоглядних цінностей творчості народу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ