Зооморфний посуд і скульптура як один з найдавніших видів української народної кераміки, який в давнину виконував важливу обрядову функцію. Розгляд особливостей опішнянської кераміки ХХ століття. Знайомство з можливостями сучасних опішнянських майстрів.
При низкой оригинальности работы "Народна кераміка Опішні як джерело для розвитку українського дизайну", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Одним з головних джерел натхнення вітчизняного етнодизайну є народне мистецтво, насамперед такі провідні його види, як вишивка, килимарство, різьблення по дереву і, особливо, гончарство: адже недаремно Україну називають «країною глин» і наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. в Україні існувало понад 700 осередків народної кераміки. На нашу думку, доволі плідним напрямком може стати орієнтація на роботи майстрів «столиці українського гончарства» - Опішні на Полтавщині. Творчість деяких з них може зацікавити дизайнерів, особливо тих художників, які намагаються надати своїм творам національної самобутності. Формування останнього розпочалося наприкінці ХІХ ст., коли в містечку було засновано першу майстерню Полтавського губернського земства і частину майстрів залучили до пошуків так званого українського стилю, «котрий знайшов прояв не лише в архітектурі (український архітектурний стиль), а й у декоративно-вжитковому й народному мистецтві та був, по суті, національним варіантом модерну. Протягом останнього десятиліття завдяки дільності Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Колегіуму мистецтв спостерігаємо позитивні зміни у розвитку опішнянської кераміки: активно продовжують гончарювати майстри старшого покоління (Василь Омеляненко, Микола Пошивайло, Михайло Китриш), працюють і молоді майстри, які своєрідно осмислюють давні традиції Опішні (Олександр Шкурпела, Олена Мороховець, Микола Варвинський, Юрко Пошивайло, Ніна Дубинка, Валентина Лобойченко та інші).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
