Наратологічні аспекти художньої еволюції Дж. Джойса - Автореферат

Проза Джеймса Августина Алоїзіуса Джойса (1882-1941) відіграла значну роль у формуванні літературного процесу XX століття, справивши колосальний вплив на принципи наративної організації як модерністської, так і постмодерністської літератури. Між тим аналіз еволюції наративних установок, інстанцій та ситуацій, хронотопних і мотивних засобів організації розповіді міг би сприяти створенню необхідних підстав для розуміння того, у який спосіб відбувалося формування мистецького новаторства Джойса. Аналіз наративу в контексті еволюційної художньої комунікації (автор - наратор - реципієнт) відкриває можливості нового прочитання поетики Джойса і загалом його художнього світу. Дисертацію виконано на кафедрі зарубіжної літератури Камянець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в межах науково-дослідної теми "Типологія і поетика жанрів". Предметом дослідження є еволюція наративних стратегій Джойса, що проявляється в особливостях оповідної структури текстів, принципах сюжетотворення, часо-просторової і мотивної організації творів.Оповідна стратегія Джойса формувалася в перші десятиліття ХХ ст., коли класична форма роману зазнавала значних змін: нові змістові, структурні та стильові особливості тексту виникають як наслідок відходу від традиційних методів відтворення дійсності, утверджуються нові підходи до сюжетно-композиційної та оповідної організації художнього твору. У підрозділі 1.2. висвітлено рецепцію творчості Джойса в англо-американській літературній критиці та її оцінку в українському та російському літературознавстві, охарактеризовано основні напрями і підходи до вивчення спадщини письменника. Радикальні художні експерименти Джойса дозволяють інтерпретувати його твори із застосуванням різної методології. Епіфанія не тільки вказує на становлення оповідних принципів автора, але й на унікальність самого явища як засобу відображення раптового "прозріння" учасника чи свідка певної події; при цьому відбувається своєрідна гра між автором та читачем, яка спонукає останнього до активної інтелектуальної діяльності та співтворчості (читач повинен самостійно виявити і визначити сенс епіфанії). Істотну роль у створенні нетрадиційного наративу відіграють мотиви протеїзму (здатність людей і речей змінювати вигляд, трансформувати свої функції і призначення, проявляючись в несподіваних сюжетних переходах; пункт 3.3.1.); повернення (зумовлює особливості просторово-часової структури твору, позначає мандри через Дублін до власної домівки та блукання у світі ідей та значень; пункт 3.3.2.); батьківства/синівства (засвідчує неоднозначне ставлення імпліцитного автора до суспільно-етичних феноменів, що носять традиційний естетичний та ціннісний характер; пункт 3.3.3.); любові/смерті (здатність любові до відтворення єдності світу і подолання смерті, що перестає бути страхаючою сакральною силою, набуваючи специфічного естетичного осмислення; пункт 3.3.4.); сну (контролює внутрішню будову твору та формує художню ілюзію; пункт 3.3.5.).Розвиток прози Джойса відбувається, з одного боку, за принципом укрупнення (від оповідання до роману), з іншого, спостерігається зміна жанрової структури: відхід від традиційних реалістичних форм ("Дублінці") через створення "відкритого" тексту ("Улісс"), що передбачає множинність інтерпретації, до повного розмивання жанрових меж у постмодерністському дусі ("Фіннеганів Помин"). Аналіз наративної еволюції уможливив зясування художньо-естетичних принципів Джойса, що поширюються на структуру образу персонажа, хронотоп, наратологічні аспекти мотивіки, специфіку міфологізму. Ключову роль у Джойсовому наративі відіграє маніфестація внутрішніх станів особистості та особливостей її світосприйняття за допомогою символіки, психологічної деталі, мотивної сітки, хронотопних засобів, що допомагає створити певний "закінчений" образ тексту-світу, позбутися відчуття фрагментарності та незавершеності оповіді, підкреслює самобутність авторського стилю. Розмістивши у, здавалося б, конкретному просторі - Дубліні - усіх героїв своїх творів, Джойс іде шляхом послідовної універсалізації хронотопу. Категорії простору та часу втрачають обєктивність і набувають особливого значення як засоби розкриття свідомості протагоніста; обєкт, сприйнятий у момент "тепер", одразу ж перетворюється на онтологічно відмінну форму буття, в якій він вихоплений з емпіричного часу та простору.

Основний зміст дисертації