Виявлення та ааналіз відповідності між "основними" та "вставними" текстами, яку забезпечує не лише зовнішній сюжет, а й сам спосіб нарації у роману Дж.М. Кутзеє "Елізабет Костелло". Дослідження та характеристика видів літературної саморефлексії.
Шміда: конкретний автор - реальна історична постать, творець роману; абстрактний автор - образ автора, який «створюється» читачем під час поєднання усіх значень тексту; адресат - передбачуваний або бажаний відправником отримувач; оповідач - висловлює події у творі від третьої особи, позначає більш-менш «обєктивну» інстанцію з ідеологічної позиції, безособову, таку, що стоїть близько до автора [5, с. Отже, роман «Елізабет Костелло» містить есеїстичні конструкта (лекції, листи, доповіді), які вказують на жанрову трансформацію твору, що, у свою чергу, впливає на специфіку оповіді роману. Трохи накрапує дощ), “The clock says four thirty” (На годиннику - пів на пяту) та ін.) оповідач риторично відзначає свою владу над текстом і поступово втілюється у творі через персонажів. Також у першій частині роману з певним інтервалом наратор постійно звертає увагу на прогалини в описуванні подій та навіть на лакуни у тексті: “We skip” (Ми пропускаємо), “there is a scene in the restaurant which we will skip” (тут сцена у ресторані , яку ми пропустимо), “The presentation scene itself we skip” (Сцену самої презентації ми пропускаємо), “We skip ahead” (Переходимо далі), “We skip ahead again, a skip this time in the text rather than in the performance” (Ми переходимо далі, пропуск цього разу радше у тексті, ніж у подіях), “A gap” (Провал) [12, с. Незважаючи на те, що лише деякі форми метарефлексії представлені у творі (у тексті відсутній метатекст - текст про текст, коментар написаного), численні розмірковування над літературою та різні види інтертексту (цитати, алюзії, ремінісценції), дають усі підстави вважати, що роман «Елізабет Костелло» є видом саморефлексивної оповіді.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
