Аналіз підходів до класифікації методів дослідження медіатексту/дискурсу. Теоретична база методу наративної семіотики. Характеристика поверхневих і глибинних наративних структур тексту. Важливість актантів і ізотопів як факторів спрямованості наративу.
При низкой оригинальности работы "Наративна семіотика в системі методів дослідження медіатексту/дискурсу", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
У статті проаналізовано сучасні підходи до класифікації методів дослідження медіатексту/дискурсу; узагальнено завдання його аналізу; викладено теоретичну базу методу наративної семіотики; охарактеризовано поверхневу і глибинну наративні структури тексту; акцентовано на важливості актантів та ізо-топів як чинників спрямованості наративу. До проблеми методології аналізу маtrialійного тексту/ дискурсу серед інших звертались Т. Однак цілу низку переваг у застосуванні саме таких методів перекреслює один, але суттєвий недолік - їх субєктивізм, адже кожен дослідник підходить до аналізу текстів з власною метою, настановами, ціннісними орієнтаціями. На нашу думку, такий підхід є певною мірою некоректним, адже згадані і не згадані нею методи хоча і передбачають різну мету, функціонують у різноманітних галузях знань, з використанням часом діаметрально протилежного інструментарію та ін., однак мають бути систематизовані для оптимізації свого застосування. Греймас, методика якого заснована на семіотичному розумінні комунікації: комунікація складається з семіотичних процесів, що повязують знаки й означуване значення: • семіозис як «дія, вплив, що є єдністю чи включає єдність трьох субєктів - знаку, його обєкта та його інтерпретанта; цей вплив з “трьох відносин” ні в якому разі не може бути реалізовано у парних діях» [8, с.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
