Обґрунтування універсальності наративної методології для самопрезентації людини в умовах постмодерного інформаційного суспільства. Аналіз філософських підстав герменевтичного саморозуміння як єдино можливого способу реалізації практичної ідентичності.
При низкой оригинальности работы "Наративна самоідентифікація людини в постмодерному сьогоденні", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Ідея узгодженості розказуваної історії з інтригою та персонажем вперше була сформульована ще в Аристотеля: протягом процесуального оповідування історії, одночасно з інтригоутворенням персонаж зберігає свою ідентичність, яка узгоджується з ідентичністю оповідної історії. Рикер обирає поняття конфігурації, а не структури, щоб вказати на динамічний характер завязування інтриги та на можливість аналізу персонажа (фігури роману) як самості. У такому разы наративна ідентичність субєкта-героя може бути лише субєктивним стилем оформлення подій у комбінації з обєктивними перетвореннями «згідно із правилом повноти, цілісності і єдності завязування інтриги» [2]. Рикер для прикладу бере роман Роберта Музиля «Людина без властивостей», де можливість настільки перевищує реальність, що Людина без властивостей у світі, повному властивостей, але нелюдському, втрачає свою ідентичність. Втрата ідентичності персонажа залежить від утрати конфігурації оповіді, що зумовлює кризу завершеності оповіді.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
