Зміст соціальної роботи з особами з обмеженими можливостями, мігрантами, жертвами насильства, особами категорії "бомж". Правове регулювання державної системи соціального захисту інвалідів. Турботи соціальних служб щодо мігрантів. Причини появи бомжів.
При низкой оригинальности работы "Напрями, форми і методи соціальної роботи з представниками окремих проблемних груп.", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
3. Форми і методи соціальної роботи з жертвами насильства.
4. Організація соціальної роботи з особами категорії "бомж".
Реабілітація осіб з обмеженими можливостями
В роботі основи державної політики щодо інвалідів, стає її реалізації та невідкладні і перспективні напрямки розвитку. Особливу увагу приділено правовому регулюванню державної системи соціального захисту інвалідів, визначенню основних напрямів удосконалення законодавчої бази щодо розвязання проблем осіб з обмеженими фізичними та психічними можливостями.
Також схарактеризовано основні складові інвалідів, зокрема, розглянуто питання їх пенсійного забезпечення, надання соціальної допомоги, реалізації системи пільг та компенсації, фінансування системи соціального захисту інвалідів. Обґрунтовано заходи щодо підвищення рівня їх добробуту та розглянуто багато інших аспектів їх життєдіяльності, які охоплюють основні сторони буття осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільстві. Аналіз їх виконання дасть змогу оцінити сучасне становище інвалідів в Україні та визначити основні питання, що вимагають першочергового вирішення.
В усіх країнах світу й у будь-якій групі суспільства є інваліди. Їхнє число у світі значно і продовжує рости.
Причини і наслідки інвалідності в різних країнах різні. Ці розходження пояснються різними соціально-економічними умовами і різними заходами держав по забезпеченню добробуту своїх громадян.
Політика, яка проводиться в наш час у відношенні інвалідів - результат розвитку суспільства протягом останніх двохсот років. У багатьох відносинах ця політика є відображенням загальних умов життя і соціально-економічної політики, що проводиться в різний час. Однак інвалідність має багато характерних для неї характеристик, що вплинули на умови життя інвалідів. Зневага, забобони і страх - от ті соціальні фактори, що протягом всієї історії були перешкодою для розвитку здібностей інвалідів і вели до їх ізоляції.
Протягом багатьох років політика у відношенні інвалідів змінювалася: вона пройшла шлях від звичайного піклування за інвалідами у відповідних установах до одержання освіти дітьми-інвалідами і реабілітації осіб, що стали інвалідами вже в зрілому віці. Завдяки освіті і реабілітації інваліди стали більш активно виступати за подальший розвиток політики у відношенні інвалідів. Створено організації інвалідів, їхніх родин і прихильників, що виступають за поліпшення умов життя інвалідів. Після другої світової війни зявилися такі концепції, як інтеграція і включення інвалідів у нормальне життя суспільства, що відображали зростаюче розуміння потенційних можливостей інвалідів.
Наприкінці 60-х років у деяких країнах організації інвалідів почали розробляти нову концепцію інвалідності. Ця концепція враховувала тісний звязок між обмеженнями, що випробує інвалід, структурою і характером його навколишнього середовища і відношенням населення до інвалідів. Одночасно проблеми інвалідів все частіше починають висвітлюватися в країнах, що розвиваються. У деяких з цих країн відсоток інвалідів від загальної чисельності населення дуже високий, причому інваліди, як правило, є самими бідними особами в суспільстві.
Термін "інвалідність" містить у собі значне число різних функціональних обмежень, що зустрічаються серед населення у всіх країнах світу. Люди можуть стати інвалідами унаслідок фізичних, розумових чи сенсорних дефектів, стану здоровя чи психічних захворювань. Такі дефекти, чи стани захворювання за своїм характером можуть бути постійними чи тимчасовими.
Термін "непрацездатність" означає втрату чи обмеження можливостей участі в житті суспільства нарівні з іншими. Він припускає відношення між інвалідом і його оточенням. Цей термін застосовується з метою підкреслити недоліки оточення і багатьох аспектів діяльності суспільства, зокрема, в області інформації, звязку й освіти, що обмежують можливості інвалідів брати участь у житті суспільства нарівні з іншими.
Використання двох термінів "інвалідність" і "непрацездатність", як вони визначаються вище, варто розглядати у світлі сучасної історії інвалідності. У 70-х роках багато представників організацій інвалідів і фахівці в області інвалідності різко висловлювалися проти використовуваної в той час термінології. Існувала нечіткість і плутанина у використанні термінів "інвалідність" і "непрацездатність", що заважало розробляти відповідну політику чи здійснювати заходи політичного характеру. Ці терміни відображали медичні і діагностичні підходи й ігнорували нед
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
