Ніцшеанство в естетиці ХХ століття - Автореферат

Для останнього століття характерною є орієнтація на глобальну переоцінку цінностей, яку проголосив наприкінці XIX століття Фрідріх Ніцше у сферах науки, мистецтва, політики, етики та естетики. Новаторські інтенції культури модернізму та постмодернізму є пошуком шляхів визначення місця людини у світі та прояву її творчих здібностей, біля витоків якої стоїть ніцшеанство, але не як філософія життя у вузькому її розумінні, а як парадигма та стиль філософствування нашого часу, у чому й полягає актуальність дослідження творчості Ф. Ніцше. Гайдеггер присвятив Ніцше чимало робіт, серед яких найважливішими для нас є двотомник «Ніцше» та стаття «Європейський нігілізм». У книзі «Ніцше» Гайдеггер приділив значну увагу аналітиці феномену мистецтва як волі до влади, що на тлі тенденції розглядати естетику Ніцше в рамках «Народження трагедії» було просто таки проривом. У доповіді «Ніцше, Фрейд, Маркс» Фуко вказав на те, що, говорячи про мову та знак, Ніцше відкрив той факт, що знак приховує інтерпретацію.Перший розділ «Естетична свідомість напередодні ніцшеанства» містить три підрозділи, у яких виявлено основні характеристики парадигми класичної естетики в її імпліцитній та експліцитній формах і безпосередні передумови виникнення філософії Ф. Ніцше. «Естетика Аристотеля і формування предметного поля естетики» визначено, що сучасну естетику слід розуміти як науку про продукувальні здібності людського духу, а класичну естетику, насамперед, як науку про поняття «прекрасного». Незважаючи на те, що Гегель деякою мірою випередив ідеї Ніцше, його естетика, як і парадигма класичної естетики загалом, стала для Ніцше обєктом нищівної критики через її залежність від ідеалізму, гносеологізму та історизму, а також ілюзорність відкритості істини у феномені пластичного мистецтва й можливості її осягнення засобами спекулятивної філософії. Установлено, що його естетика безпосередньо повязана із соціокультурною ситуацією, адже Ніцше виступив проти ідеї прогресу, науки як єдино істинного засобу пізнання світу та феномену демократії. Ніцше», що містить чотири підрозділи, розглянуто основні концепти та етапи становлення діонісійської естетики Фрідріха Ніцше.Ніцше, які продовжили свій поступовий рух у сучасній філософії, є: ідеї вічного повернення як засобу ствердження відмінностей та волі до влади як форми буття сущого, концепція надлюдини як вчення про відкритість людини своєму єству та вчення про діонісизм як споконвічну творчу здібність людини, що має стати засобом відокремлення активних індивідів від реактивних; Ніцше зявилися основоположні для філософії ХХ століття концепції: кризи європейської гуманістичної моралі та соціокультурної парадигми загалом, відмови від примату надсубєкта, а отже й проблематики класичної метафізики, діалектики елітарного та масового, пошуку нового принципу створення цінностей; 4) у тому, що Ніцше віддавав перевагу діонісійській основі в культурі, убачаємо теоретичну передумову для більш широкої інтерпретації феномена мистецтва, реалізовану в естетиці та художній практиці модернізму й постмодернізму; Ніцше розуміє не як відображення реальності, а як форму буття сущого, що не має нічого спільного з моральним імперативом, оскільки мистецтво як експлікація продукувальної здібності людини стоїть «по той бік добра і зла»; мистецтво не піддається раціональному розумінню, до нього не можна застосовувати критерій прекрасного, адже єдиною дійсною основою мистецтва є чуттєвість, а також, згідно з логікою Ніцше, і саме життя як споконвічний предмет естетики. Здійснене дослідження показало, що естетичні погляди Ніцше виявилися гранично актуальними й затребуваними філософією XX століття й тому мають парадигмальний характер, адже творча спадщина Ніцше стала інтелектуальною основою для модерністських і постмодерністських проектів подолання кризових явищ у сучасному мистецтві та культурі загалом, так само як і фундаментальною підставою появи пост-класичних методів пошуку істини про людину та її місце у світі.

Основний зміст роботи