Німецька містика і Григорій Сковорода у європейській ірраціоналістичній традиції - Автореферат

Така зацікавленість особливо помітна і на переломі епох та століть, на етапах перебудови соціального устрою, словом - завжди, коли людина глибоко відчуває беззахисність і невпевненість у власних зусиллях. З новою силою виявляється зацікавленість містикою й теософією на рубежі ХХ ст., що засвідчило мистецтво символізму й релігійна філософія, школа психоаналізу, інтуїтивізм, а також у наш час, коли спостерігається злам утверджених форм раціонально-прагматичного мислення й відчувається потреба поглиблення сфери сучасної свідомості до ірраціонально-трансцендентних витоків екзистенції людини. Звертання до містичних учень як Середньовіччя, Нового часу, так і Григорія Сковороди з їх екзегетикою Святого Письма, міркуваннями про Бога й Божественну сутність людини, індивідуальним досвідом богоодкровенних істин вищої мудрості, якими сповнені твори мислителів ірраціоналістичної традиції, дає цінний духовно-філософський досвід якісного оновлення прагматичної парадигми світосприйняття людини нашого часу. Мета дослідження полягає у зясування сутності містики як феномена європейської духовної культури не лише Середньовіччя, а й Нового часу, зокрема у висвітленні заснованих на неоплатонізмі основних рис вчення німецьких містиків XIV-XVII ст. і спорідненого з ними містицизму філософії Г. Сковороди. показано, що вчення Григорія Сковороди є різновидом християнської містики, однак він відступає від ісихастської традиції з її визнанням преображення людини як переходу в новий стан, де відбувається таємниче воззєднання тварних енергій людської істоти з Божественною енергією як благодаттю; Сковорода утверджує таємничу, духовну натуру людини як її істинну природу, яка є Богом в людині, істинною людиною; такою є і справжня натура світу, Бога й Біблії, що засвідчує його прихильність до пантеїзму;Ерн, висвітлюючи його вчення як представника російської релігійної філософії у обширній праці «Г. Сковорода. Шабанової, які допомогли вичленити основні містичні ідеї вчення як німецьких містиків, так і Г. Сковороди. У другому розділі «Містика як феномен культури» привернута увага до самого поняття «містика», що у перекладі з давньогрецької означає «таємничий»; вживається на позначення практики, націленої на пізнання того, що перебуває поза межами чуттєвого світу. Піфагор зі своїми послідовниками розбудив інтелектуальну течію, яка призвела до формування філософії Платона, чиє вчення про світ ідей можна вважати новою реліґією, оскільки сутність реліґії полягає у звязку між людиною і Абсолютом. Зокрема, підрозділ 3.1 «Містичне богословя патристики» характеризує поняття «містичне богословя», яке осягає божественну таємницю, явлену одкровенням, і відрізняється від містики як гнозиса, що вважається особливим даром небагатьох, здатних володіти істиною.Ірраціоналістична традиція у європейській культурі повязана з прагненням людини сягнути таємничого світу, що недоступний чуттєвому чи інтелектуальному сприйняттю. Субєктивність містичних переживань і заснована на них віра у можливість безпосереднього спілкування людини з надприродним, що виходить за межі людського досвіду, у всі часи була одним із засобів порятунку людини, приверненням уваги до її духовної сутності, яка засвідчує здатність до творчості як оновлення себе і світу. У роботі виділяються головні напрями патристичної містики: абстрактно-спекулятивний, який виокремлює значення гнозиса, чим тяжіє до ісихії як звершення містичного подвигу; морально-практичний, що надає перевагу містичній любові, виділяє як найважливіший момент внутрішнього життя емоційний екстаз, супроводжуваний осяянням духу розумним світлом. Беме, який намагається пояснити світобудову, Бога й людину на основі своїх видінь, український філософ вважає джерелом усякого знання Біблію, містичний зміст якої прихований у символах. Відродження живого чуття вищості Божественної сутності світу й людини, яке притаманне теософсько-містичним вченням Середньовіччя й Нового часу, уявляється необхідним як для світоглядного оновлення сучасного світу, так і для евристичних шляхів розвитку сучасної філософії.

Основний зміст дисертації