Німеччина в ІХ-ХІ століттях - Доклад

На території, заселеній саксами, тюрінгами, гессенцями, аллеманами, баварами, особливості розвитку феодалізму зумовлювались тим, що тут не було римської окупації, якщо не вважати дуже невеликого періоду на рубежі н.е., та й тільки в західній частині країни. Таким чином, південна Німеччина йшла попереду за складанням великого феодального землеволодіння, тоді як в Саксонії цей процес був уповільненим. Основою феодального устрою була феодальна власність на землю та відмінна степінь залежності безпосередньо виробника від феодала. З IX ст. розвивалось будівництво замків, в Німеччині вони перший час були деревяні, потім стали будуватися з каменю. Навколо замка ліпилися селища феодально залежних селян, зобовязаних пану барщиною, оброком, воєнною службою в ополченні; для них пан був суддею, воєенним начальником; він розпоряджався працею, майном та життям селян.Генріх І і в особливості його син Оттон І (936 - 973) були енергійними та волевими людьми. Важливою була опора саксонських королів на церкву. Оттон І роздав єпископам величезні привілеї, визнавши за ними права феодальних сеньйорів у їх округах (так звані “Оттонові привілеї”). Відсутність держави і політичної єдності у сусідів дозволили феодальній Німеччині за могутної підтримки церкви (словяни зберігали язичництво) отримати низку перемог над роздробленими словянськими племенами. Генріх І підкорив сербів-лужичан, дійшов до Лаби, підкорив гаволян, шпровян (які жили по берегах річок Гавели та Щпрови - сучасної Шпрее), здійснив низку походів проти лютичів, завоювавши частину їх земель.Захват Риму, приєднання його до Німеччини, володарювання в Італії та вихід до Середземного моря, влала над церквою - такі були плани Оттона І і німецьких феодалів. Титул короля Італії (Ломбардії) був позбавлений всякого зиісту, проте за корону Італії йшла напружена боротьба велиеих феодальних князів країни - маркграфів Івреї, герцогів Сполето та сусідів графів Прованса, королів Арелатських (Бургундських). На цей раз ціллю був Рим, куди зазивав німецьких феодалів папа, який був безсилий в боротьбі з римськими баронами. феодальний угорець клюнійський конкордат В 962 р. німці вступили в Рим і папа Іоанн ХІІ вінчав Оттона І імператорською короною. Починаючи з Оттона І на протяці віків кожний німецький король, який був обраний князями, мусив здійснити римський коронаціонний похід і вінчатися в Римі, де отримував з рук папи імператорську корону.Конфлікт світської влади і церкви був конфліктом в середині господарюючого класу, причому одна частина феодалів - духовенство - була непомірно багатшою, впливовішою і культурнішою від іншої частини - світських магнатів. Духовенство не тільки володіло величезними масивами землі, не тільки було привілейованим станом. Духовенство було організованою, централізованою, дисциплінованою групою, тоді як решта світу була розрізненою і роздробленою. Вихідним моментом боротьби імператорів і пап був рух, ідейним вдохновителем якого виступало клюнійське абатство в Бургундії, так званий Клюнійський рух. Багато священників були неосвітчені; система підготовки духовенства не відповідала вимогам церкви.У 1059 р. в Римі був створений Латеранський церковний собор, і Гільдебранду вдалося провести на соборі важливі рішення в дусі клюнійців. Собор ввів суворий порядок виборів пап, поклавши кінець сваволі римсько-німецьких імператорів (з часів Оттона І папи назначалися і знімались за волею імператорів). Віднині вводився кардинальний принцип обрання пап, за яким римського першосвященника стали обирати найвищі сановники церкви - кардинали, затвердження папи імператором стало суто формальним ізгодом зовсім відпало. Папа - вассал Бога (Григорій VII іменував себе консулом бога на землі), а імператор - вассал папи - такий висновок із цього акту. Папа Григорій VII видав декрет про інвеституру, заборонивши духовенству під страхом позбавлення сану приймати інвеституру від світських осіб та заборонивши останнім під загрозою відлучення від церкви жалувати інвеституру духовенству.Генріх IV помер у Кельні, у розпал війни проти повсталого сина, який діяв як агент папи. Лише через 16 років намітилися основи для компромісного миру, який було заключено у 1122 р. у Вормі (так званий Вормський конкордат). Папа Каллікст ІІ та імператор Генріх V погодились з тим, що духовна інвеститура, тобто затвердження в сані єпископа (архієпископа), проводиться папою (символічним обрядом вручення посоха та перстня), після цього імператор жалує світську інвеституру, що перетворювало князя церкви на вассала імператора. Таким чином останнє слово було за імператором, який міг відмовити неугідному кандидату. Цей подвійний порядок інвеститури діяв в Німеччині, щодо Італії - там імператор не міг втручатися у вибори духовних осіб.

План

1. Територія. Особливості феодального розвитку

2. Походи проти словян. Боротьба з угорцями

3. Грабувальні походи в Італію. Утворення Священної Римської імперії

4. Клюнійський рух

5. Клюнійські реформи

6. Вормський конкордат

1. Територія. Особливості феодального розвитку