Імуномодулююча дія фактора переносу за умови радіаційного впливу - Автореферат

Розширення контактів людини та всього живого з іонізуючим випромінюванням робить особливо актуальним вивчення його біологічної дії, в тому числі на людський організм, імунна система якого є надзвичайно чутливою до дії іонізуючого випромінювання, що засвідчують дані численних експериментальних та клінічних досліджень [Руднєв М.І., 1997; Нальовіна О.Є., та ін., 1997; Цудзевич Б.О., та ін., 1998; Савцова З.Д., 1996; Ярилин А.А., 1997; Комиссаренко С.В., и др., 1994]. При дії опромінення на імунну систему первинну роль відіграють два чинники: загибель стовбурових клітин, що позначається на зміні популяцій лімфоїдних клітин, та зміна регуляторних процесів, які визначають функціональний стан та компетентність клітин імунної системи. Серед таких цитокінів - фактор переносу імунної реактивності (ФП) - лімфокін, феномен якого полягає у здатності в короткий строк переносити стан сенсибілізації до певних антигенних субстанцій інтактним реципієнтам [Fudenberg H.H., et al., 1994; Rozzo S.J., et al., 1992; Kirkpatrick C.H., et al, 1983]. Випробування препаратів фактора переносу на наявність у них модифікуючих дію опромінення властивостей, а також вивчення механізмів реалізації його дії на Т-та В-лімфоцити при опроміненні, становить суттєвий інтерес. Результати роботи ввійшли до наукової теми № 98500 "Розробка методів одержання та застосування високоефективних імуностимулюючих препаратів природного походження на основі фактора переносу" (замовник - МОЗ України) (Етап №3 - Корекція імунодефіцитних станів, як наслідку дії екологічних та антропогенних факторів довкілля з допомогою фактора переносу клітинної імунної реактивності).Препарати вводили інтраперитонеально в дозі 1-2 МО на тварину за 24 год до чи після опромінення. Для зясування можливого механізму дії ФП за умови опромінення в роботі проводили комплексне дослідження впливу цих препаратів на функціональний стан основних популяцій імунокомпетентних клітин опромінених тварин. Фагоцитарну та бактерицидну активність нейтрофілів периферійної крові, перитонеальних макрофагів експериментальних тварин та їх зміни під впливом ФП визначали через 12 та 24 год після опромінення в дозі 2 Гр [Петров Р.В., и др., 1992; Пастер Е.У., и др., 1989]. Препарати ФП вводили тваринам у стандартні строки: за 1, 3, 5, 7, 14 діб до опромінення, через 4 год, добу після опромінення, відповідно. Визначали вплив ФП на продукцію інтерлейкіну-1 (ІЛ-1) [Smith K.A., et al., 1981], інтерлейкіну-2 (ІЛ-2) [Кузьмина Е.Г., и др., 1986; Ковальчук Л.Б., и др., 1986], інтерферону (ІФН) [Ершов Ф.И., 1996; Тазулахова Э.Б., и др., 1991], фактора некрозу пухлин (а-ФНП) [Пронин А.В., и др., 1996; Панютич Е.А., и др., 1992] тваринами, опроміненими в дозах 1 та 2 Гр.В даній роботі вперше були проведені дослідження впливу фактора переносу імунної реактивності на виживання тварин за умов дії іонізуючого випромінювання. Динаміка смертності опромінених мишей, яким вводили препарат ФПБИЧ_КАС, як комплексний показник дії ФП за умов радіаційного впливу, свідчить, що ФП попереджує загибель експериментальних тварин головним чином протягом перших двох тижнів після опромінення (рис. Передбачається, що ФП може впливати на пострадіаційне відновлення захисних функцій опроміненого організму за рахунок наявності комплексу гемо-та імунорегулюючих властивостей, дослідженню яких за умов дії іонізуючого випромінювання були присвячені наступні розділи даної роботи. В дослідах in vitro з використанням реакції гальмування міграції лейкоцитів/макрофагів, яка добре корелює з реактивністю гіперчутливості сповільненого типу in vivo, препарати ФП виявили активність в гомологічній та гетерологічній системах (клітини різних видів тварин), отже мають універсальну міжвидову дію. Введення мишам ліній СВА та С57Bl препаратів ФП за 1-14 діб до опромінення в сублетальній дозі (6 Гр) та через 4 та 24 год після опромінення призводило до значної стимуляції утворення ендогенних колоній в селезінці.З метою дослідження дії фактора переносу за умов опромінення він був ізольований з лейкоцитів сенсибілізованих донорів та лімфоїдних органів сенсибілізованих тварин та хроматографічно очищений. За даними амінокислотного аналізу, УФ-спектрометрії та високовольтного форезу на папері субстанція ФП має молекулярну масу 3,5 КДА, містить як найменьше 2 нуклеотиди та пептидну частину з заблокованим N-кінцем, у складі якої переважають серин, гліцин, глутамінова кислота, не несе заряду при РН 6,5 та РН 1,9. Вперше встановлено, що препарати фактора переносу імунної рективності здатні підвищувати виживаність опромінених мишей протягом 30 діб в діапазоні доз ЛД50/30-ЛД70/30 при їх застосуванні за добу чи через 24 год після опромінення..

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Послаблення променевого ураження за умови застосування фактора переносу імунної реактивності.

Ефективним засобом підвищення радіорезистентності організму в цілому та лімфоїдної системи зокрема може бути імуностимуляція. Показано, що антигенна та мітогенна стимуляція можуть суттєво модифікувати чутливість лімфоцитів до опромінення [Нальовіна О.Є., та ін., 1997; Ярилин А.А., 1997; Легеза В.И., и др., 1998].

В даній роботі вперше були проведені дослідження впливу фактора переносу імунної реактивності на виживання тварин за умов дії іонізуючого випромінювання. Досліджувані препарати ФП підвищували виживаність опромінених мишей протягом 30 діб при їх застосуванні за 24 год до чи після опромінення (рис. 1), що свідчить на користь їх здатності послабляти променеве ураження в діапазоні доз ЛД50/30-ЛД70/30. По мірі зростання дози опромінення даний ефект зникає.

Рис. 1 Залежність виживаності мишей лінії Balb/c від дози опромінення при введенні препаратів фактора переносу імунної реактивності за 24 год до (1 - опромінення, 2 -ФПБИЧ_КАС, 3 - ФПБИЧ_ДПА) чи після опромінення (4 опромінення, 5 - ФПБИЧ_КАС, 6 - ФПБИЧ_ДПА)

Рис. 2 Динаміка виживаності мишей лінії Balb/c після опромінення в дозі 6,75 Гр при введенні препарату фактора переносу (ФПБИЧ_КАС)

Динаміка смертності опромінених мишей, яким вводили препарат ФПБИЧ_КАС, як комплексний показник дії ФП за умов радіаційного впливу, свідчить, що ФП попереджує загибель експериментальних тварин головним чином протягом перших двох тижнів після опромінення (рис. 2).

Виходячи з одержаних даних, можна припустити, що послаблення фактором переносу променевого ураження полягає в його здатності стимулювати відновлювальні процеси в опроміненому організмі. Передбачається, що ФП може впливати на пострадіаційне відновлення захисних функцій опроміненого організму за рахунок наявності комплексу гемо- та імунорегулюючих властивостей, дослідженню яких за умов дії іонізуючого випромінювання були присвячені наступні розділи даної роботи. Властивості препаратів фактора переносу імунної реактивності.

Діалізовані екстракти з активністю фактора переносу імунної реактивності були одержані з лейкоцитів сенсибілізованих донорів, лімфоїдних органів сенсибілізованих тварин та очищені за допомогою гель-фільтрації на Sephadex G-25. Активність ФП була виявлена в першому хроматографічному піці.

Вплив препаратів фактора переносу імунної реактивності на гальмування міграції лейкоцитів/макрофагів різних груп донорів.

Препарат Гальмування міграції лейкоцитів/макрофагів інтактних донорів-людей (n=7 в групі) інтактних морських свинок (n=5 в групі)

Вага зони міграції, М±м, мг Гальмування міграції, %

Вага зони міграції, М±м, мг Гальмування міграції, %

ФПЛЮД_СА 21,3±2,5 53,4 22,5±2,1 42,6

ФПБИЧ_КАС 19,6±1,7 57,1 20,4±2,0 48,0

ФПМОР.св._КЗБА 23,6±2,1 48,4 25,6±1,9 34,7

Неочищений ФПЛЮД_СА 28,7±2,5 37,2 31,7±2,7 26,8

Неочищений ФПБИЧ_КАС 31,2±2,9 31,7 25,0±2,1 36,2

Контроль 45,7±4,0 - 39,2±3,1 -

З допомогою одержаних препаратів ФП здійснено перенос стану ГСТ інтактним морським свинкам, що підтверджується шкірними пробами на розрізнюючу дозу антигену, що був застосований для сенсибілізації. В дослідах in vitro з використанням реакції гальмування міграції лейкоцитів/макрофагів, яка добре корелює з реактивністю гіперчутливості сповільненого типу in vivo, препарати ФП виявили активність в гомологічній та гетерологічній системах (клітини різних видів тварин), отже мають універсальну міжвидову дію. Досліджувані препарати володіють антигенспецифічними властивостями, оскільки здатні антигенспецифічно гальмувати міграцію лейкоцитів/макрофагів сенсибілізованих тварин.

Згідно даних електрофорезу в поліакріламіднному гелі хроматографічно очищені досліджувані імуноактивні фракції препаратів ФП містять низькомолекулярні субстанції з молекулярною вагою до 14 КДА.

Амінокислотний аналіз препарату ФП виявив слідуючий склад: Asp:Thr:Ser:Glu:Gly:Ala:His:Orn у співвідношенні: 1:1:4:2:3:1:1:1. У зразку переважають серин, гліцин, глутамінова кислота. Їх присутність, враховуючи умови гідролізу (гідроліз зразка проводили в умовах, при яких серин та треонін руйнуються), вказує на значно більший вміст цих амінокислот у даному зразку, або ж це може свідчити про певний стабілізуючий вплив з боку інших сполук на збереження даних амінокислот при гідролізі.

Одержаний нами УФ-спектр досліджуваного зразка виявився типовим для сполук, в яких присутні гетероциклічні основи. При дослідженні препаратів ФП до ряду вірусних та грибкових агентів (за даними інших дослідників) встановлено, що фактор переносу - це олігорибонуклеопротеід, його гіпотетична молекула містить пептидний ланцюг з 8-12 амінокислот та кілька рибонуклеотидів [Qi H.Y., et al., 1992; Kirkpatrick C.H., 1993; Fudenberg H.H., et al., 1994]. В досліджуваному нами зразку за даними орцинової реакції присутня рибоза, яка, звичайно, може бути звязаною у складі рибонуклеотиду.

Одержані дані дають змогу висловити деякі припущення щодо особливості структури субстанції ФП. Вона є нейтральною (не несе заряду) при РН 6,5, тому, можливо, фосфатні групи рибонуклеотидів врівноважені в даній молекулі позитивним зарядом (основними залишками амінокислот). При РН 1,9 дана молекула також не несе заряду, що дуже важливо, оскільки фосфати відємно заряджені, а при РН 1,9 гістидин та орнітин несуть позитивний заряд, тоді в ній не більше 2 фосфатних груп, аспарагін та глутамін знаходяться у вигляді амідів. Дана субстанція не фарбується нінгідрином, отже, N-кінцева аміногрупа заблокована. З літературних джерел відомо, що через N-кінець в даній молекулі відбувається звязування нуклеотидної частини [Fudenberg H.H., et al., 1994]. Тому на підставі наших експериментальних даних можна припустити, що досліджувана субстанція ФП містить як найменьше 2 нуклеотиди та пептидну частину, яка складається з 7-14 амінокислотних залишків, і має молекулярну вагу до 3,5 КДА.

В даній роботі проведена оцінка фармакологічних властивостей одержаних нами препаратів ФП: їх мутагенні властивості в тесті Еймса Salmonella/мікросоми [Maron D.M., et al., 1983] алергенність, токсичність, пірогенність, нешкідливість. Встановлено, що ні власне досліджувані препарати ФП, ні їх метаболіти, утворені in vitro в модельній системі, що імітує ферментативні процеси в клітинах теплокровних тварин, не виявили мутагенних властивостей в інтервалі доз 0,5 - 1 МО. Проведені тести підтвердили стерильність препаратів ФП. На протязі часу спостереження у тварин не відзначали запальних (пірогенних) та алергічних реакцій в місці введення препаратів, падіння маси тіла, зміни загальної реактивності. Досліджувані зразки не викликали ознак інтоксикації у експериментальних тварин. Патоморфологічні дослідження тканин в місці введення препаратів та внутрішніх органів даних тварин не виявили патологічних змін, окрім незначної інфільтрації лейкоцитами в місці інєкції.

Дослідження механізмів дії фактора переносу за умови радіаційного впливу.

Оскільки ФП сприяє виживанню опромінених тварин в дозах, що супроводжуються проявом пострадіаційного кістково-мозкового синдрому, головним чином протягом перших 2 тижнів з часу променевого ураження, можна передбачити, що його дія повязана з впливом на імунокомпетентні клітини та їх попередники завдяки наявності комплексу гемо- та імунорегулюючих властивостей, дослідженню яких були присвячені наступні розділи даної роботи. Для пояснення властивості ФП послаблювати променеве ураження нам довелося більш детально зупинитися на аналізі його впливу на різні складові імунної відповіді в опроміненому організмі.

Методом селезіночних колоній нами встановлено, що препарати ФП сприяють відновленню гемопоезу опромінених тварин. Введення мишам ліній СВА та С57Bl препаратів ФП за 1-14 діб до опромінення в сублетальній дозі (6 Гр) та через 4 та 24 год після опромінення призводило до значної стимуляції утворення ендогенних колоній в селезінці. Найбільшу кількість колоній отримано при введенні ФП через добу після опромінення. Слід відмітити дозозалежний характер стимуляції ендоколонієутворення.

Для пояснення можливого механізму протипроменевої дії даних препаратів і визначення мішеней їх дії були проведені експерименти, в яких клітини кісткового мозку попередньо перед введенням летально опроміненим реципієнтам (8,3 Гр) in vitro обробляли препаратами ФП. Виявлено вірогідне збільшення кількості утворених екзогенних колоній в селезінці у порівнянні з контрольними тваринами. Кількість екзоколоній вірогідно збільшувалась із збільшенням концентрації препаратів ФП, що використовувались для обробки in vitro сингенних клітин кісткового мозку.

На підставі одержаних даних нами був зроблений висновок про те, що захисна дія ФП може бути зумовлена як його власними гемопоетичними ефектами, чи, що більш ймовірно, індукцією ним синтезу ендогенних лімфокінів, оскільки, як відомо, лімфокіни можуть послабляти пошкоджуючу дію іонізуючого випромінювання на популяцію стовбурових кровотворних клітин, збільшуючи вихід колоній з опроміненого кісткового мозку [Рождественский Л.М., 1997]. Можливо, колонієстимулюючі ефекти ФП зумовлені його впливом на продукцію колонієстимулюючих факторів та ІЛ-3, оскільки саме ці цитокіни є поліпотентними гемопоетичними факторами, що забезпечують ріст кістковомозкових попередників [Ярилин А.А., 1997, Несмеянов В.Я., 1997].

За умови опромінення відбувається загибель лімфоцитів, зниження функціональної активності клітин, що вижили, та досить повільне її відновлення, що скоріше повязане не з "одужанням" лімфоцитів, а з їх заміщенням новоутвореними клітинами [Ярилин А.А., 1997].

При дії ФП спостерігалась стимуляція проліферації спленоцитів щурів лінії Вістар, тотально опромінених в дозах 0,5 Гр та 1 Гр. Функціональну активність клітин визначали через 6 та 12 год після опромінення. Відомо, що опромінення в даних дозах призводить до змін у проліферативній відповіді лімфоцитів за рахунок структурних і функціональних порушень у самих клітинах, розбалансування чутливості лімфоцитів до мітогенів. Реалізація цих ефектів здійснюється протягом доби з часу опромінення [Нальовіна О.Є., та ін., 1998; Остапченко Л.І., та ін., 1998]. Нами встановлено, що індекси стимуляції включення міченої тритієм тимідинової мітки залежали від часу введення препаратів ФП після опромінення. Одержані результати можуть бути одним із аргументів на користь реабілітуючої дії ФП за умови опромінення (рис. 3).

Рис. 3 Включення [3Н]-тимідину в ДНК лімфоцитів селезінки опромінених щурів лінії Вістар в присутності фактора переносу імунної реактивності (спленоцити отримано через 6 (а, в) та 12 год (б, г) після опромінення)

З метою встановлення клітинних мішеней дії ФП вивчали бласттрансформацію спленоцитів інтактних щурів під впливом ЛПС та ФГА як стандартних мітогенів, мішені дії яких добре відомі, а також під впливом ФП в комбінації з ЛПС або ФГА. Було висунуто припущення, якщо за рахунок сумісної дії стандартного мітогену та досліджуваного препарату індекс стимуляції знижується, порівняно з відповіддю на стандартний мітоген, то це вказує на те, що дані субстанції мають аналогічну мішень дії, адже їх сумісна дія швидко виснажує клітинну популяцію, на яку вони діють, викликаючи її проліферацію. Будучи активованими, клітини даної популяції стають несприйнятливими до впливу цих мітогенів. І, навпаки, якщо за рахунок сумісної дії стандартного мітогену та досліджуваного препарату індекс стимуляції зростає, порівняно з відповіддю на стандартний мітоген, то це свідчить про те, що клітини-мішені для дії даних субстанцій різні.

Одержані нами дані свідчать про те, що ФП, очевидно, виступає мітогеном для Т-клітин, на що також вказує суттєве зменшення індексу стимуляції (ІС) при сумісній дії ФП та ФГА (3278 ± 250 імп/хвґпробу, ІС=1,94), та стимуляція бласттрансформації при сумісному застосуванні ЛПС з ФП (9060 ± 230 імп/хвґпробу, ІС=5,35), порівняно з дією мітогенів та ФП у тих же дозах окремо. Отже, встановлені Т-мітогенні ефекти ФП на спленоцити опромінених тварин. Безумовно, такий активуючий вплив ФП повинен позначитися на секреції регуляторних цитокінів опроміненими імунокомпетентними клітинами. Вважається, що за умов дії іонізуючого випромінювання в дозах до 2 Гр зміна регуляторних подій в діяльності імунної системи є визначальною [Ярилин А.А., 1988; Ярилин А.А., 1997]. Та, нажаль, остаточно не узгоджено, як змінюється секреція основних регуляторних цитокінів за умов опромінення. Одержані нами дані свідчать, що за умови опромінення в дозах 1 та 2 Гр відбуваються зміні рівня секреції ключових цитокінів, отже відбувається розбалансування імунорегуляторних процесів (рис. 4). Введення препартів ФП ініціює каскад активаційних подій стимуляцію секреції регуляторних цитокінів - ФНП, ІФН, ІЛ-1, ІЛ-2 (рис. 4). Важко встановити, на продукцію якого з цих цитокінів цей вплив є безпосереднім, а на які ця дія є опосередкованою, адже йдеться про цитокінову сітку, в якій цитокіни регулюють власну продукцію, впливають на продукцію інших цитокінів (стимулюють чи пригнічують її) та викликають каскадну активацію відповідних імунокомпетентних клітин. Виходячи з одержаних даних, можна передбачити, що ряд ефектів ФП збігається з ефектами інших цитокінів, що можна пояснити властивістю цитокінів, як зазначають деякі дослідники [Ярилин А.А., 1997; Несмеянов В.Я., 1997], бути плейотропними, їх здатністю перекривати власні ефекти завдяки існуванню спільних клітин-мішеней їх дії та стандартності відповіді клітин на різноманітні стимули, існуванню обмеженої кількості рецепторів для дії цитокінів та за наявності спільних компонентів на шляху передачі сигналів від рецептора до клітини.

Активна участь клітин моноцитарно-макрофагального ряду у дозріванні та постпроменевому виживанні лімфоцитів є додатковими факторами, які модифікують і частково підтримують життєздатність та збереження функцій Т- і В-лімфоцитів [Комиссаренко С.В., и др., 1994]. Літературні дані є дуже суперечливими щодо характеру фагоцитарної та бактерицидної активності фагоцитуючих клітин при різному дозовому навантаженні. Вважається, що за умов опромінення в дозах до 2 Гр відбувається неспецифічна стимуляція фагоцитарної активності клітин [Ярилин А.А., 1997; Жербин Е.А., и др., 1989], через добу після опромінення в дозі 2 Гр спостерігається пригнічення функціональної активності фагоцитуючих клітин. За даних умов нами встановлено ефект стимуляції фагоцитарної активності нейтрофілів периферійної крові та перитонеальних макрофагів інтактних та опромінених в дозі 2 Гр тварин препаратами ФП. Така стимуляція не залежала від використаного обєкту фагоцитозу (еритроцитів барана, корпускул стафілококу, дріжджів), але не досягала рівня інтактного неопроміненого контролю (знаходилась в межах 75-80% контрольного рівня). Даний ефект зберігався в культурі перитонеальних макрофагів до 3 діб. Пік активації спостерігався вже через 2 год культивування макрофагів in vitro. Подібні зміни були виявлені і при вивченні бактерицидної активності нейтрофілів периферійної крові інтактних чи опромінених тварин в дозі 2 Гр за умов застосування препаратів ФП.

Рис. 4 Продукція регуляторних цитокінів за умови застосування фактора переносу імунної реактивності

Примітка. Індекси стимуляції розраховані відносно рівня секреції відповідних цитокінів інтактними тваринами. У випадку з ФНП контрольний рівень умовно прийнятий за 100%

Радіаційне втручання у функціонування імунної системи повязане не тільки з ураженням певних типів клітин, які беруть участь в імунній відповіді, але й із зрушеннями у кооперативних процесах в під час розвитку імунної відповіді [Сахно Т.О., та ін., 1997; Ярилин А.А., 1997]. В роботі досліджували вплив ФП на кооперативну взаємодію лімфоцитів за умов розвитку імунної відповіді на Т-залежний антиген - еритроцити барана - з використанням методу радіаційних химер. Трансплантація клітин кісткового мозку та тимуса чітко виявила кооперативний характер взаємодії клітинних популяцій при розвитку гуморальної імунної відповіді. При введені суміші Т- та В-лімфоцитів в селезінці опромінених реципієнтів виявляється значно більше антитілоутворюючих клітин (АУК), ніж сумарна кількість АУК, що утворюються при окремому введенні Т- чи В-лімфоцитів. Введення сингенних клітин від тварин, яким попередньо вводили препарат ФПБИЧ_КАС, значно стимулювало утворення АУК в селезінці опромінених тварин порівняно з введенням клітин від інтактних мишей. Найвищим індекс стимуляції виявився при введенні сингенних клітин кісткового мозку від тварин, яким попередньо вводили препарат ФП. Одночасне введення клітин від інтактних тварин з препаратом ФП летально опроміненим реципієнтам викликало найкращий ефект стимуляції антитілоутворення (ІС=2,8).

Отже, передбачається, що вплив ФП на гуморальну імунну відповідь до еритроцитів барана у мишей зумовлений його дією на кооперацію Т- і В-клітин. Можна передбачити, що це відбувається через активацію диференціації В-клітин в плазматичні клітини, що синтезують антитіла.

Серед проявів функціональної дефективності опромінених лімфоцитів слід відзначити зниження їх здатності до кооперативної взаємодії та міграційних процесів через зміни, які відбуваються у рецепторному апараті клітин. Зважаючи на те, що променеве ураження в першу чергу призводить до порушень мембранних процесів, особливий інтерес викликають дослідження, що стосуються змін розеткоутворюючої здатності лімфоцитів після дії радіації, оскільки процес розеткоутворення безпосередньо повязаний з функціонуванням мембранних рецепторів. Виявлено, що у постпроменевому періоді відбувається втрата лімфоцитами специфічних рецепторів, даний ефект дозозалежний і підсилюється в часі [Нальовіна О.Є., та ін., 1997].

Препарати фактора переносу до різних антигенних субстанцій виявились здатними впливати на розеткоутворення лімфоцитів різних груп донорів (практично здорових, донорів з імунодефіцитними станами, що проживають на забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС територіях). Встановлено стимуляцію утворення Т-розеток (Е-розетки) та В-розеток (В-розетки з зимозаном). Показана імуномодулююча дія ФП, про що свідчить підвищення співвідношення Т-хелпери/Т-супресори на користь Т-хелперів з пригніченням Т-супресорів в тесті розеткоутворення з теофіліном у імунодефіцитних донорів.

Виходячи з численних експериментів, в яких була встановлено, що ФП володіє комплексом гемо- та імунокорегуючих властивостей, була зроблена спроба застосувати препарати ФП для модуляції імунодефіцитного стану, зумовленого дією іонізуючого випромінювання. У щурів лінії Вістар експериментально створювали стан стійкого радіаційно індукованого гіпотиреозу за рахунок введення радіойоду, що призводило до зниження рівня тиреоїдних гормонів та пригнічення функціональної активності спленоцитів щурів. Використання ксенотрансплантату органної культури щитовидної залози новонароджених поросят з метою відновлення нейроендокринних розладів призводило до зростання рівня тиреоїдних гормонів в сироватці тварин та функціональної активності спленоцитів щурів при відповіді на ФГА або препарати фактора переносу імунної реактивності. Зазначені мітогени активували включення [3H]-тимідину в ДНК спленоцитів опромінених щурів. Це вказує на імуномодулюючі властивості досліджуваних препаратів ФП, а також можливість їх застосування при імунодефіцитних станах, зумовлених опроміненням.

Фактор переносу володів імуностимулюючими ефектами у опромінених мишей. Так, у мишей лінії Balb/c індукували однократним опроміненням в дозі 4 Гр (потужність дози 50 Р/хв) розвиток вторинного імунодефіцитного стану. Препарати ФП вводили інтраперитонеально в дозі 1 МО на тварину через 2 місяці після опромінення, коли за даними імунологічних реакцій, що характеризують функціональний стан імунної системи та неспецифічної резистентності організму, були виявлені чіткі ознаки імунодефіцитного стану як наслідку дії опромінення. Спостерігалось поступове відновлення імунної реактивності опромінених тварин. Препарати ФП значно вплинули на проліферацію кістковомозкових попередників клітин крові (за даними теста колонієутворюючих одиниць в селезінці), стимулюючи гемопоез. Препарати ФП сприяли відновленню клітинної, а також гуморальної імунної відповіді.

Відомо, що за умов радіаційно індукованого імунодефіцитного стану існує вірогідність високої сприйнятливості опромінених тварин до різноманітних інфекцій [Савцова З.Д., 1996]. Препарати ФП стимулювали антистафілококову резистентність у опромінених тварин (перенос ГСТ реактивності за даними шкірних проб, стимуляція фагоцитозу). Застосування специфічних стафілококових препаратів ФП сприяло виживанню опромінених тварин з експериментальною стафілококовою інфекцією.1. З метою дослідження дії фактора переносу за умов опромінення він був ізольований з лейкоцитів сенсибілізованих донорів та лімфоїдних органів сенсибілізованих тварин та хроматографічно очищений. За даними амінокислотного аналізу, УФ-спектрометрії та високовольтного форезу на папері субстанція ФП має молекулярну масу 3,5 КДА, містить як найменьше 2 нуклеотиди та пептидну частину з заблокованим N-кінцем, у складі якої переважають серин, гліцин, глутамінова кислота, не несе заряду при РН 6,5 та РН 1,9. Препарати здатні індукувати антигенспецифічну клітинну імунну відповідь у інтактних тварин, виявляють універсальну міжвидову дію. Досліджувані препарати, їх метаболіти, утворені in vitro, не виявили мутагенних властивостей, стерильні, не токсичні, не алергенні, апірогенні.

2. Вперше встановлено, що препарати фактора переносу імунної рективності здатні підвищувати виживаність опромінених мишей протягом 30 діб в діапазоні доз ЛД50/30-ЛД70/30 при їх застосуванні за добу чи через 24 год після опромінення..

3. Встановлено, що послаблення променевого ураження за умови застосування ФП полягає в його здатності стимулювати відновлювальні процеси в опроміненому організмі завдяки наявності комплексу гемо- та імунорегулюючих властивостей. Реалізація протипроменевих ефектів ФП обумовлена його власними гемопоетичними ефектами, ініціацією каскаду активаційних процесів - стимуляцією синтезу ендогенних регуляторних цитокінів - а-ФНП, ІФН, ІЛ-1, ІЛ-2, забезпеченням активації імунокомпетентних клітин, модифікацією їх рецепторних структур.

4. Виявлено ефект стимуляції фагоцитарної та бактерицидної активності нейтрофілів периферійної крові та перитонеальних макрофагів інтактних та опромінених в дозі до 2 Гр тварин препаратами ФП.

5. При опроміненні ФП має виражений імуностимулюючий вплив на клітинну та гуморальну імунну відповідь за рахунок Т-мітогенних властивостей, активації диференціації В-лімфоцитів в плазматичні клітини та сприяння кооперативній взаємодії клітин в процесі розвитку гуморальної імунної відповіді.

6. Застосування препаратів ФП в модельних системах радіаційно індукованого імунодефіцитного стану (гіпотиреоз та вторинний імунодефіцит) сприяло відновленню імунної реактивності опромінених тварин.

7. Препарати стимулювали антистафілококову резистентність опромінених тварин з експериментальною стафілококовою інфекцією.

1. Голева О.Г., Любченко Т.А., Холодна Л.С., Вершигора А.Ю. Фактор переносу морських свинок до антигенних субстанцій стафілококу // Фізіол. журн. - 1996. - т. 42, N 5-6. - с. 58-65.

2. Любченко Т.А., Голева О.Г., Холодна Л.С., Степанчук В.А., Вершигора А.Ю. Людський специфічний Фактор переноса до антигенів Staphylococcus aureus // Фізіол. журн. - 1997. - т. 43, N 3-4. - с. 25-32.

3. Любченко Т.А., Голева О.Г., Холодна Л.С., Смірнов В.В., Вершигора А.Ю. Біологічна активність фактору переноса, індукованого бактеріальними антигенами // Мікробіол. журн. - 1997. - т. 59, N 5. - с. 83-100.

4. Любченко Т.А., Голева О.Г., Холодна Л.С. Фактор переноса як модулятор клітинної імунної відповіді // Биополимеры и клетка. - 1997. - т. 13, N 5. - с. 345-351.

5. Любченко Т.А., Голева О.Г., Холодна Л.С. Продукція інтерлейкіну-1 під впливом фактора переносу // Вісник Київського університету - 1998. - вип. 28. - с. 69-70.

6. Голева О.Г., Пастер І.П., Любченко Т.А., Холодна Л.С., Пастер Є.У., Доніч С.Ф., Гродзінський Д.М. Модифікація активності лімфоцитів ксенотрансплантацією тканини щитовидної залози та фактором переносу імунної реактивності за умов радіаційно індукованого гіпотиреозу // Доповіді НАН України. - 1999. - N 10. - c. 156-160.

7. Холодна Л.С., Позур В.К., Любченко Т.А., Гриценко Л.М., Голева О.Г., Кучеренко М.Є. Синтез ДНК в лімфоцитах опромінених тварин під впливом мітогенів та антигенів стафілококу // Укр. біохім. журн. - 1998. - т. 70, N 1. - с. 58-62.

8. Холодна Л.С., Голева О.Г., Любченко Т.А., Кучеренко М.Є. Мітогенна дія антигенних субстанцій стафілококу на лімфоцити опромінених щурів лінії Вістар // Укр. біохім. журн. - 1999. - vol. 71, N 5. - с. 59-62.

9. Давидовская Т.Л., Мирошниченко Н.С., Фадеенко Н.П., Давидовская Н.В., Холодная Л.С., Любченко Т.А., Голева Е.Г. Специфический фактор переноса к антигенам Staphylococcus aureus влияет на активацию сокращения гладкомышечных клеток толстого кишечника // Биополимеры и клетка. - 1999. - т. 15, N 5. - с. 402-408.

10. Голева Е.Г., Любченко Т.А., Холодная Л.С. Стимуляция клеточно-опосредованого иммунитета Фактором переноса - иммуномодулятором природного происхождения // 3 съезд по радиационным исследованиям, Москва, Россия, 1997, т.1, с. 89.

11. Goleva E.G., Lyubchenko T.A., Grodzynsky D.M., Kholodna L.S. Transfer factor immunostimulating effects in irradiated mice. // 2 Congress of Molecular Medicine, Berlin, Germany, 1998, J. Molec. Med., vol. 76, N 5, 1998.

12. Goleva E.G., Lyubchenko T.A., Grodzinski D.M., Kholodna L.S. Transfer factor of cell-mediated immune response rehabilitation activities in irradiated mice // XITH International Congress on Transfer factor, Monterrey, Mexico, 1999, p. 16.