Відображення ментальності нації, специфічного світосприйняття та особливостей індивідуальної психології у мові. Словесно-художні образи у творчості прозаїків українського зарубіжжя О. Гай-Головка, Ольги Мак, С. Риндика, Л. Мосендза, С. Кузьменко.
План 1. Мовний світ прозаїків українського зарубіжжя Словесно-художні образи у творчості О.Гай-Головка, Ольги Мак, С.Риндика, Л.Мосендза, С. Кузьменко Свобода творчості і художній текст 1. Саме при Спілці письменників України був створений Народний рух України, Товариство української мови (очолив Дмитро Павличко, а згодом - Павло Мовчан). Письменники є носіями національної культури, духовності. Кожен митець має свою творчу лабораторію, памятає, що правильне вживання на письмі того чи іншого слова - то ознака культури, яскравого, виразного мислення. У мові всебічно відбивається ментальність нації, специфічне світосприйняття, світобачення людей, особливості індивідуальної психології. Аналіз останніх джерел і досліджень проблеми засвідчує, що мова творів письменників українського зарубіжжя знайшла відображення у працях І.Огієнка, Д.Нитченка, П.Одарченка, С.Караванського, Анатоля Юриняка, Я.Рудницького та інших, які здебільшого подавали позитивні приклади, а якщо й критикували того чи іншого автора, то надто делікатно, не порушуючи проблеми ідіолекту та ідіолексики, не заглиблювались у контекст. Кольороназва інтригує читача, і він від початку до розв’язки твору шукає відповідь, чому автор фантазію назвав синьою. І поряд з цим, як свідчать приклади, ми бачимо, як той чи інший письменник уміє використовувати слова в їх прямому значенні для створення конкретно-чуттєвих образів, але прикметники на позначення кольору вживають так, що усталена, відома риса виокремлюється оновленим контекстом, наприклад, у романі В.Винниченка «Слово за тобою, Сталіне!» (Нью-Йорк, 1971): «…з таким же золотавим, як спіла пшениця, волоссям» (с.91); «сонце зачервонило білу стіну» (с.330). На конкретних прикладах повісті В.Дацея «Шиємо (з) власного» (Братислава, 2002), яка була написана автором наприкінці ХХ століття. В.Дацей вживає такі образи-символи у фраземах (в дужках зазначаємо сторінки книжки): глухий кут (39) - безвихідь; із золотими руками (61) - працьовитий, тямущий, обізнаний у своїй справі; сидів, як мокра курка (85) - покірний, смиренний, ошелешений; відіб’є нюх, як перець (65) - неприємний, відразний; побігли мурашки (65) - стривоженість душі, неприємність, острах; зажене за грати (65) - неволя; відкусити язика (67) - замовчати, не говорити те, що не личить; клин клином (73) - однаковісінькою мірою щось вчинити; ходити по лезу ножа (74) - відчувати небезпеку, перебувати на грані небезпеки; розмотувати клубок (83) - викривати приховане, нез’ясоване; он, де ви воркуєте (85) - мило розмовляти; піднятися на один-два щаблі по суспільній драбині (84) - кар’єрний зріст, підвищення по службі; дурна, як пень (91) - нерозважлива, нетямуща; гори переносити (93) - бути надзвичайно сильним, надзвичайно працьовитим, стійко переносити труднощі. Майже всі літератори й досі послуговуються харківським правописом, часто вдаються до вживання іншомовної лексики. 44), евентуальні (себто випадкові - В.М.) спекуляції щодо цього питання (с. Невластиві сучасній українській мові словосполучення знаходимо й у книзі Докії Гуменної Жадоба (Нью-Йорк, 1959). Письменниця не особливо задумується над тим, чи доречно вживати у реченні подібні фрази. Сучасна тональність слова Емми Андієвської в романі «Герострати» (Мюнхен, 1971) відбиває час і людину в ньому: «Ну ж і авто!.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
