Метод реконструкції староукраїнської мовної свідомості (індивідуальної та колективної), що визначала характер тогочасної мовної практики. Вияви барокової мовотворчості Г. Сковороди на тлі староукраїнської книжної традиції, особливості його мови.
При низкой оригинальности работы "Мовна свідомість і мовна практика Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Київ - 2011. Роботу виконано на кафедрі історії та стилістики української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий консультант - член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор.Правопис Г. Сковороди (передусім той, який він використовував до 1785 р.) спирається на староукраїнську орфографічну традицію кінця XVI - першої половини XVIII століття з усіма притаманними їй суперечностями та варіативністю і є своєрідним маркером належності автора до староукраїнської культурно-історичної парадигми, хоч і має певні особливості, зумовлені як обєктивними, так і субєктивними чинниками. Сковорода був дуже уважним до графічного образу слова - одного з виявів його "видимої натури". Авторські тексти потрібно читати переважно з українською орфоепією (окрім тих фрагментів, на яких позначилася російська вимова). Автографи засвідчують часом протилежні орієнтації автора на те чи те написання, зумовлені "відчуттям" і "баченням" слова в конкретний момент, різним уявленням про мовну норму в певні проміжки часу. Для визначення того, як саме (як українські чи ні) сприймалися наведені лексеми мовною свідомістю українця XVIII ст., ми розглянули їх у діахронічному аспекті, а також у проекції на мову пізнішого часу, зокрема й на українські говори. Практично всі аналізовані лексеми (крім вдруг) широко вживалися в староукраїнській літературній мові XVI - першої половини XVII ст. Кузелі і М. (переважно назв осіб) на -ові, -еві; Р. в. одн. іменників чол. р. на -у; Кл. в. одн. іменників; О. в. одн. на -ою/-ею іменників колишніх a/ja-основ, займенників та прикметників жін. р.; поєднання числівника два з Н. в. мн. іменників; стягнені форми прикметників та дієприкметників у Н., З. та Кл. в. одн. жін. р. та в цих же відмінках у мн.; вищий ступінь порівняння прикметників із суфіксом -ш; уживання присвійних прикметників; форми особових займенників у Р. та З. в. одн. мене, себе, а також із прийменниками в Р. в. одн.; зрідка - притаманне народному мовленню закінчення -е - в дієсловах З-ї особи одн.; в окремих випадках - складна форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду; флексія -мо в дієсловах 1-ї особи мн. наказового способу; постфікс -ся в дієслівних формах; інфінітивний суфікс -ти; форма З. в., що збігається з Н. в., а не Р., у назвах істот; Р. в. партитивний; синтаксична конструкція по ім. у М. в. мн.; складений присудок, виражений синтаксичною конструкцією есть ім. в О. в. тощо.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
