Джон Барт як інтерпретатор постмодернізму. Лінгвістичний феномен мовної гри. Особливості дослідження ігрових стратегій в художньому тексті. Результат дослідження ігрових стратегій Джона Барта в романах "Химера", "Плавуча опера" та "Кінець шляху".
При низкой оригинальности работы "Мовна гра як елемент ідіостилю Джона Барта (на матеріалі романів "Химера", "Плавуча опера" та "Кінець шляху")", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет iмені Володимира Гнатюка Кафедра англійської філології ДИПЛОМНА РОБОТА Мовна гра як елемент ідіостилю джона барта (на матеріалі романів “химера”, “плавуча опера” та “кінець шляху”) Тернопіль - 2010 ЗМІСТ стратегія художній текст лінгвістична барт ВСТУП РОЗДІЛ 1. ДЖОН БАРТ ЯК ІНТЕРПРЕТАТОР ПОСТМОДЕРНІЗМУ 1.1 Основні риси та мотиви постмодернізму 1.2 Постать Джона Барта у постмодерністській літературі 1.3 Особливості ідіостилю Джона Барта РОЗДІЛ 2. ЛІНГВІСТИЧНИЙ ФЕНОМЕН МОВНОЇ ГРИ 2.1 Мовна гра як об’єкт наукових досліджень 2.2 Когнітивно-комунікативний аспект явища “мовна гра” 2.3 Дослідження ігрових стратегій в художньому тексті РЕЗУЛЬТАТ ДОСЛІДЖЕННЯ ІГРОВИХ СТРАТЕГІЙ ДЖОНА БАРТА В РОМАНАХ “ХИМЕРА”, “ПЛАВУЧА ОПЕРА” ТА “КІНЕЦЬ ШЛЯХУ” 3.1 Стилістичні засоби мовного експерименту в романі Дж. Барта “Химера” 3.2 Особливості функціонування мовної гри у романах Джона Барта “Плавуча опера” та “Кінець шляху” ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП мовна гра художній текст барт Постмодернізм - один з основних напрямків сучасної філософії, мистецтва й науки. У літературі це позначається відмовою від традиційних форм написання, прочитання й існування художнього твору. Серед найвидатніших західних учених, які сприяли концептуальному становленню постмодернізму, - Р. Барт, Ж. Бодріяр, Ф. Гватарі, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Ф. Джеймсон, У. Еко, Ю. Крістева, Ж. Лакан, Ж.-Ф. Ліотар, Р. Рорті, М. Фуко, І. Хасан. Слід відзначити, що у зарубіжному літературознавстві, філософії, естетиці феномен постмодернізму у різних своїх аспектах осмислюється не тільки як один з провідних стилів у літературі, а й як певна світоглядна і художня домінанта сучасної епохи, яка, з одного боку, визначає принципи художньої організації постмодерністського роману та особливості індивідуального стилю його автора, а з іншого боку, обумовлює способи трактування самого твору. У зв’язку з цим зазначимо, що в той час як деякі представники цієї школи використовують традиційні художні засоби, інші експериментують з текстом, формами, словами. Так, у працях з англістики використовуються терміни “language play” (D. Crystal, D. Nilsen), “language game” та “linguistic game” (А.З. Леськів), а також “speech play” (J. Sherzer, B. Kirschenblat-Gimblett, Ch. Hockett, S. Laycock), “word play” (P. Farb, J. Wolinsky). Матеріалом для даної роботи слугували дослідження українських та зарубіжних лінгвістів та науковців, для практичних цілей використовувалися романи Дж. Барта “Химера”, “Плавуча опера” та “Кінець шляху” англійською та російською мовами. Водночас термін “постмодернізм” вживає Ірвінг Хау, літературознавець, культуролог, що належить до старшої генерації критиків, у 1950-ті роки у дослідженнях про літературу midcentury (середини віку), яка, з його погляду, обслуговує потреби саме сучасного американського суспільства - mass society, як він його називає, - і відрізняється від літератури високого модернізму. Тому традиційна філософія сьогодні перетворюється на філософію мови (Л. Вітґенштайн, Р. Барт, Ж. Дельоз, Ф. Гватарі та ін.). Можна додати, що майже в будь-якому постмодерністському романі є або певна крихта фемінізму, або суперечка з фемінізмом; постмодерністські історичні романи, описуючи минуле, пропонують документальні його свідчення тільки задля того, щоб довести їхню недостовірність і фальшивість; отже, наші знання про минуле і сучасне мають постійно змінюватися. До характерних мотивів постмодерністських романів належать: - мотив утраченого і знову виявленого після тривалого часу рукопису; - існування в старому замку, вежі або монастирі умовної бібліотеки, яка зберігає таємницю давнього знання про природу людського буття; - мотив сну, суміш реального та ірреального; - псевдофактографічність; - введення словника імен з поясненнями про згаданих у тексті історичних і міфологічних героїв надає твору риси псевдодокументалізму, що дозволяє “пограти з читачем”. Отже, явище постмодернізму може бути окреслене як світоглядно-мистецький напрям, що в другій половині XX століття приходить на зміну модернізму. Ситуації, в які вони потрапляють, відмічені безглуздістю, що створює яскравий комічний ефект, проте для самих героїв це, як правило, безвихідь.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы