Основні етапи виникнення та становлення української мови, її роль і місце серед інших мов світу, особливості та відмінні риси. Проблеми мови та її значення в закріплення української державності в радянські часи та на сучасному етапі, шляхи її укріплення.
Василь ІВАНИШИН, Ярослав РАДЕВИЧ-ВИННИЦЬКИЙ МОВА І НАЦІЯ Тези про мiсце i роль мови в нацiональному вiдродженнi України Видання четверте, доповнене Дрогобич Видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ» 1994 Вiд видавцiв У днi сеpпневого необольшевицького путчу 1991 pоку ми похапцем забирали мало не з-пiд друкарської машини примiрники дpугого видання «Мови i нацiї», аби встигнути заховати хоч частину накладу. Дякувати Богу, колесо iстоpiї зупинити не вдалося. Сподiваємось, що читачам знадобляться й наступнi видання нашої книжки, позаяк пpоцес українського нацiонального Вiдpодження наpостає. Передмова до четвертого видання Останніми роками про українську мову зявилося понад 300 пісень. Видається, що українці мають не тільки більше пісень, ніж будь-який інший народ у світі, але й найбільше пісень про мову. На жаль, наукових та науково-популярних праць про українську мову останніми роками майже не виходило. Книжка дедалі ширше використовується як посібник у школах і вузах. У масового читача зростає зацікавленість нею у звязку із запровадженням «Закону про мови в Україні», проблемами українізації (дерусифікації) та спротиву цьому процесові, зокрема під виглядом вимоги державної двомовності, що на практиці означає намір увіковічити російську одномовність в Україні. Ще одна причина зацікавлення книжкою - це нестримний процес національного самоусвідомлення українців, їхнє прагнення глибше і ширше пізнати свою історію, культуру, ментальність, ключем до яких є рідна мова. Не можна погодитись із упослідженим становищем рідної мови, зневажливим трактуванням її чужинцями на основі фальсифікацій та псевдонаукових теорій. Народ відчуває ненормальний стан справ із його мовою, інтуїтивно прагне змінити його на краще. Деякі з них, однак, вважають, що мовні проблеми в Україні вже розвязані або що зараз не до мови, оскільки «політика сьогодні - це передусім економіка». Нiвельованi та унiфiкованi цивiлiзацiєю, люди свiту починають гарячково шукати своїх етнiчних коренiв, витокiв своєї культури i духовностi, без яких загроза перетворення людини на бiоробота стає чимраз очевиднiшою, а безсенсовнiсть iснування - вiдчутнiшою. Бо наша мова - це наша пiсня, а народ, котрий має таку пiсню, не здатний чинити неспровоковане зло iншим народам. Адже народи, як i окремi люди, виявляють iнтерес i повагу лише до того, хто являє собою особистiсть - своєрiдну й неповторну. Проте зацiкавлення в Українi нацiонально-мовними питаннями, причому не тiльки серед українцiв, не згасає, а в окремих регiонах навiть наростає. Як би не назвати те, що робить українцiв українцями, - дух народу, нацiональний характер, ментальнiсть нацiї чи ще як, - ясно, що воно якнайтiснiше повязане з рiдною мовою народу. Та перед тим, як зробити це, спробуйте задуматись над такими питаннями: - Чому немає жодної релiгiї, жодної iдеологiї, творцi яких не ставили б на одне з чiльних мiсць проблему мови, слова?. - Чому найвидатнiшi полiтики рiзних часiв i епох знаходили час на мовнi проблеми (фараон Псамметiх, Гай Юлiй Цезар, Карл Великий, Йосиф Сталiн…)?. - Чому епоха Європейського Вiдродження почалася з «Божественної комедiї» Данте Алiгєрi - першого твору, написаного уже не iнтернацiональною офiцiйною латиною, а живою народною мовою iталiйцiв?. - Чому людина, що розмовляє росiйською мовою, - росiянин, людина, що розмовляє польською, - поляк, а людина, що розмовляє українською, - «нацiоналiст»?. - Чи завжди «хай слово мовлене iнакше, та суть в нiм наша зостається» (П. Тичина)?. - Чому вiдомий правозахисник С. Глузман, киянин, вивчив українську мову не в Києвi, а в концтаборах?. («Україна», 1990, №33, с. Тому в своїй книжцi ми ставили собi за мету висвiтлити найактуальнiшi проблеми iснування та функцiонування мови в суспiльствi i дати читачам той необхiдний теоретичний мiнiмум, який потрiбний для вироблення мовного свiтогляду - системи знань про мову, а не просто суми випадкових вiдомостей про неї. Їх теоретична складнiсть, яку ми намагалися звести до мiнiмуму, мусить бути освоєна - для вироблення тiєї бази, з якої можна самостiйно аналiзувати i трактувати численнi мовнi та сумiжнi проблеми, що з ними щоденно стикає людину життя. Т. Шевченка «Просвiта», її передруковують у газетах, вона обговорюється на засiданнях методичних обєднань учителiв-словесникiв, за її матерiалами проводяться вiкторини, оформляються навчальнi стенди тощо. Ось як, наприклад, писав Аврелiй Августин, вiдомий як Августин Блаженний (354-430 рр. н.е.): «Те субєктивно розумне, що iснує в нас, тобто те, що розумом обдароване i розумно-обєктивне творить чи керується ним, повязується певними природними узами спiлкування з тими, з якими у неї цей розум спiльний. І офiцiйно забороняли (укази Петра I, Валуєвський циркуляр, Емський указ, полiтика мiжвоєнної Польщi), i оголошували неiснуючою чи придуманою нiмцями, i вважали дiалектом росiйської чи, вiдповiдно, польської мови, i тримали в мовних гетто, i оцiнювали як «хлопську», «колхозну» чи навiть «курдупельну», i пiдлаштовували її пiд iншу мову з метою прискорення їх злиття в iмя
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
