Мотиви лірики М. Вінграновського - Курсовая работа

Мотиви лірики М. Вінграновського Миколаїв 2009 Вступ Актуальність дослідження: Стаття присвячена дослідженню мотивів лірики відомого українського поета доби «шістдесятництва» - Миколи Вінграновського. Адже поезія Вінграновського розкриває важливі питання нашої доби. У поетичному космосі українського шістдесятництва постать Миколи Вінграновського досі зберігає чар загадковості - попри те навіть, що писати про цього митця мали за честь кращі українські літературознавці: Т. Салига, І. Дзюба, Л. Талай, Д. Кіт, О. Сизоненко, Л. Тарнашинська та ін. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: · Дослідити постать М.Вінграновського як шістдесятника, вплив літературного явища на ідейно-естетичні переконання митця; · Визначити мотиви лірики Миколи Степановича; · Прослідкувати і зробити висновок про стильову манеру автора; · Виявити особливість зображення ліричного героя в поетичних мініатюрах. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники… Це народ. Той, що дав літературі українській ще й Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, роком пізніше - Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи молодшими Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом та іншими ознаменували нову хвилю в українській літературі, визначали обличчя молодого тоді літературного покоління. Великі історичні події, картини зрушення світу, запавши в дитячу свідомість, сприяли формуванню такого душевного ладу, в якому визрівали розмах уяви, масштабність мислення, дух тривожної причетності до історії, почуття відповідальності за долю свого народу. Неповторна, щемливо зворушлива мішанина нужди, вбогості, високих поривань, наївності й чіпкої енергії, малих матеріальних та великих духовних запитів… Не сліпий випадок, а велика потреба нашого народу в духовному відродженні, в припливі нових творчих сил стояла за долею кожного з отих «дітей війни» і вела їх дорогами, всю символічну значущість яких видно лиш тепер… Так і Миколу Вінграновського привела вона з Богопільської (нині Первомайської) школи на Миколаївщині - через захоплення Шевченком, Пушкіним, Лєрмонтовим - до Київського театрального інституту, «вивела» на Олександра Петровича Довженка, непомильне око якого зразу ж вирізнило обдарованого юнака, а щаслива рука «коронувала» на долю артиста, кінорежисера й поета, на болісну й щасливу причетність до вічного творення духовності свого народу…Памятним і неповторним був для української поезії 1961 рік. «Літературна газета», попередниця теперішньої «Літературної України», подала низку щедрих і дерзновенних публікацій віршів на всю сторінку, відкривши читачам ряд імен, які зразу ж привернули загальну увагу шанувальників українського слова і без яких сьогодні не уявиш нашої літератури. Але не бракувало й таких, кого вірші молодих поетів спантеличили: в них знаходили «штукарство», «туманності», «навмисну ускладненість», «деструкцію» тощо. У культурне життя підяремної України увірвалася зграя молодих талантів, які здійснили справжню революцію в найрізноманітніших мистецьких сферах: в літературі, кіно, малярстві… Ця хвиля творчої свободи явила Україні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайомими і новими, а тепер є славою і гордістю нації. Образ Дніпра теж займає вагоме місце у багатьох віршах поета («Чуєш Дніпре мій», «Скажи мені, Дніпре», «Ніч Івана Богуна») і набуває власних ознак.