Митрополит Полікарп (Сікорський) тимчасовий адміністратор Української Автокефальної Православної Церкви під час Другої Світової війни (1941-1944 рр.) - Статья

Митрополит Полікарп (Сікорський) тимчасовий адміністратор Української Автокефальної Православної Церкви під час Другої Світової війни (1941-1944 рр.) священик Сергій Колот Анотація митрополит полікарп війна церква У статті висвітлено постать митрополита Полікарпа (Сікорського), життя та діяльність якого практично не описана у вітчизняній історіографії, проте викликає багато запитань в сучасних істориків. Будучи прихильником незалежності українського православя, під час першої радянізації Західноукраїнських земель, він відмовився входити до складу Московської Патріархії. Його безумовною заслугою є, те, що ставши адміністратором Української Автокефальної Православної Церкви в Рейхскомісаріаті «Україна», він боровся за обєднання та інституалізацію Української Православної Церкви заради майбутнього українського народу. Тарнов, Польща), керує відділом загальних справ. 27 липня 1922 р., з благословення владики Діонісія (Велединського), прийняв чернечий постриг з іменем Полікарп, який здійснив майбутній митрополит Української Автономної Церкви, ректор семінарії, голова Духовної консисторії архімандрит Олексій (Громадський). Полікарп (Сікорський) несе послух ігумена, намісника Дерманського, Мілецького, Загаєцького монастирів, благочинного волинських монастирів. Становлення отця Полікарпа, як духовної особи і релігійно-суспільного діяча, відбувалося за умов активізації національно-церковного руху на Волині у 20-30-ті роки та проголошення автокефалії Польської Православної Церкви в незалежній Польщі. 13 листопада 1924 р. томосом Вселенського Патріарха Григорія VII Православній Церкві в Польщі було даровано автокефалію. Також зїзд доручив президії вислати до митрополита Варшавського Діонісія меморіал, у якому застеріг вищу церковну владу з приводу ненормального становища православної церкви і вказав на низку життєвих потреб, які вимагали негайного вирішення [1, с. Серед найважливіших вимог які висував зїзд були: 1) призначити українських єпископів у Володимирі, Луцьку, Кременці; 2) реорганізувати та українізувати духовну консисторію в Кременці; 3) розіслати духовенству накази, щоб воно не поглиблювало розриву між церквою та народом і задовольнило прохання парафій про українізацію богослужінь та ін. Юзевський виступив з внеском до Міністра Ісповідань і Освіти, аби порушено було Урядом питання в Синоді Православної Церкви про висвяту єпископа-вікарія на катедру Луцьку, яка залишалась не заміщеною вже 9 років після призначення єпископа Луцького Олексія на катедру правлячого єпископа Гродненського. В такому положенні Владика Полікарп міг мати тільки моральний вплив, пробуджуючи в духовенстві й народі національну свідомість, де вона була приспана, та підбадьоруючи тих з духовенства й свідомих національне, що оглядались на зросійщену Консисторію, чи на москвофіла о. благочинного. Відроджена у вільній українській державі - Українська вільна Православна Церква буде з народом одною нерозривною цілістю» [15].