Межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі - Диссертация

Дисертаційне дослідження тема Межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі Зміст Вступ Розділ 1. Чинність і дія кримінального закону в часі 1.1. Набуття і втрата чинності кримінальним законом 1.3. Дія кримінального закону в кримінальному правовідношенні 1.4. Зворотна дія як вид дії кримінального закону в часі Розділ 2. Матеріальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі 2.2.1. Декриміналізація як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі 2.2.2. Пом’якшення кримінальної відповідальності як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі 2.2.3. Розширення підстав звільнення від кримінальної відповідальності як матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі 2.3. Колізійний припис як формальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі 2.3.2. Спеціальна вказівка законодавця як формальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі 2.4. Кримінально-правові наслідки зворотної дії в часі закону, що пом’якшує кримінальну відповідальність Висновки Список використаних джерел Вступ Кінець ХХ і початок ХХІ століття увійдуть в історію України як роки значних перетворень майже у всіх сферах суспільного життя. З одного боку, вітчизняне законодавство, як і законодавство будь-якої іншої країни, прагне до стабільності. Як підкреслював З.К. Симорот, законодавство не може бути тільки стабільним або тільки динамічним. Інша справа, що в одні періоди розвитку держави і права переважає динамічність правових рішень, в інші - їх стабільність [324, с. Адже “стабільність закону не можна розуміти як його абсолютну незмінність” [324, с. 13], як її розцінював, наприклад, М. Монтень, який був категоричним противником прийняття нових законів, вважаючи непохитними і нескасовуваними існуючі [198, с. Слід погодитися з М.В. Цвіком у тому, що стабільність, тобто постійність і усталеність законів, не рівнозначна їх застиглому стану [426, с. Адже останній, як наголошував О.Ф. Кістяківський, також змінюється, “коли змінюються фактори, які його породжують” [116, с. Не беручись стверджувати про істинність чи хибність такої класифікації щодо інших галузевих законів, відзначу, що відносно кримінального закону вона, певно, має рацію. Дійсно, як писав Г.В.Ф. Гегель, закону завжди необхідне поліпшення, завжди існує потреба у нових правових визначеннях. Варто відзначити, що лише за останні 11 років його чинності (1991-2001 роки) зміни до КК України 1960 року вносилися 77 разів, причому було змінено, включено чи виключено понад 200 його статей. Проте, навіть таке обширне реформування КК України 1960 року не було достатнім, аби кримінальний закон України відповідав сучасним реаліям суспільного життя та сьогоднішньому рівню розвитку кримінально-правової науки. У зв’язку з цим був розроблений і 5 квітня 2001 року прийнятий Верховною Радою України новий КК України, який набув чинності з 1 вересня 2001 року. Такий стан речей з кримінальним законом України, звичайно ж, не може не торкатися тих осіб, до яких він застосовується, тобто осіб, що вчинили злочин. Конституція України проголошує, що “особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду” [136]. Зміна ж законодавчих приписів ставить питання про долю людини, яка вчинила злочин, про вибір закону, за яким має визначатися її доля, тобто закону, який має застосовуватися до такої особи. 7]; в частині 1 статті 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права говориться, що “ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального злочину внаслідок якоїсь дії чи упущення, яке згідно з діючим на момент їх вчинення внутрішньодержавним законодавством або міжнародним правом не становило кримінального злочину” [195, с. Пунктом 2 Резолюції 1984/50 Економічної і Соціальної Ради ООН від 25 травня 1984 року “Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти” встановлюється, що “якщо після вчинення злочину були здійснені зміни в законодавстві, що передбачають більш м’які заходи покарання, вони повинні поширюватися і на правопорушника, що вчинив даний злочин” [191, с. Стаття 7 Конвенції СНД про права та основні свободи людини передбачає, що “якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання чи відповідальність за нього усувається, застосовується новий закон” [133]. Допускають можливість застосування прийнятих пізніше законів і Конституція України (частина 1 статті 58), і КК України (стаття 5). Саме тому, очевидно тема зворотної дії закону в часі (а, особливо, кримінального) не була позбавлена уваги вчених юристів, у тому числі - криміналістів, теоретиків, конституціоналістів, представників інших галузевих юридичних наук. У радянський період її торкнулися у своїх докторських дисертаціях А.О. Тілле (“Действие советского закона во времени и в пространстве”, Москва, 1966) та М.І. Блум (“Действие советского уголовного закона во в